Романтична історія із прозаїчним кінцем: яким був шлях геніального автора «Червоної рути» Володимира Івасюка

4 березня 1949 року у письменника Михайла Івасюка народився син Володя. Тинейджером Володя Івасюк слухав «бітлів» та ходив у качалку, бо хотів бути схожим на Шварценеггера. Замолоду Івасюк долучився до марафону ленінопадів й через ненароком перекинутий бюст вождя пролетаріату перед ним наглухо зачинилися двері до музичної академії. Втім, багато інших дверей були перед ним відчиненими, й він, попри своє трагічно коротке життя, встиг увійти передовсім у двері наших сердець — й залишитись там своїми піснями завжди живим. До дня народження легендарного композитора зібрали матеріал про історію появи «Червоної рути» із книжки Філа Пухарєва «Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття»!

____________________________________________________________________________________________________

Звідки взялася червона рута?

Точка відліку — 1966 рік. Родина Михайла Івасюка переїжджає з Кіцмані до Чернівців. Сімнадцятирічний Володимир Івасюк готується вступати до місцевого медінституту та підпрацьовує на заводі. У вільний час хлопець грає з вокально-інструментальним ансамблем «Карпати». Пробує писати і власну музику. Одного разу навіть подає на регіональний конкурс самодіяльних композиторів пісню «Відлітали журавлі». Чи то від скромності, чи задля конспірації замість справжнього прізвища Івасюк вказує псевдонім — «Весняний». Коли наприкінці року в чернівецькій газеті публікують результати конкурсу, Володя не вірить своїм очам. Його трек здобуває перше місце! Батько помічає, як у тих очах запалюється вогник натхнення.

«Мила моя» («Я піду в далекі гори»), «Відлуння твоїх кроків», «Каштани», «Казка гір» — пісні ллються з Володимира Івасюка карпатською зливою. Вже тоді у них вчуваються поп-джазові та рок-н-рольні впливи, до яких українські вуха ще не звикли.

І тільки одна композиція молодому сонграйтеру ніяк не вдається.

25 листопада 1967 року Михайлу Івасюку виповнюється п’ятдесят. З нагоди ювілею шановні гості та дорога родина презентують йому особливий подарунок — раритетну збірку народних пісень, видану львівським фольклористом Володимиром Гнатюком. Івасюк-молодший теж цікавиться усім українським і самобутнім, тому просить у батька погортати книжку. Увагу хлопця привертає буковинська коломийка:

Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку.

Що воно за диво таке, та червона рута? Відповідь на це запитання Володимир Івасюк шукає довгі три роки. Їздить до гуцульських селищ, ретельно занотовує розповіді тамтешніх бабусь і дідусів. І ось натрапляє в Путилі на таку легенду:

Рута взагалі цвіте жовтим суцвіттям, але трапляється і таке, що вона один раз на десять років зацвітає червоно. Чим пояснити цю таїну? Її розкриває стародавня легенда про кохання юнака і дівчини. Від їхнього кохання розквітали поля й ліси, люди раділи, співали пісень [...] Якщо під час того чудодійного цвітіння будь-яка дівчина знайде той дивоцвіт, то візьме в нього всі чари і причарує назавжди свого коханого леґеня.

Справу червоної рути розкрито! Спершу в нього з’являється в усіх сенсах фантастична лірика:

«Мусі від Володі»

Марія Соколовська — «бойова подруга» студента-медика Володимира Івасюка. Разом вони грають в студентському ансамблі «Буковинка», разом ходять на пари, в кіно та на концерти. Часом Володя запрошує Марію додому — на пиріжки. А на прощання ніжно цілує дівчину в щічку. Cоколовська любить Володю як друга, не здогадуючись, що хлопець відчуває до неї насправді.

Напередодні зимових свят Івасюк дарує подрузі рукопис нової пісні з підписом: «Мусі від Володі». На аркуші вказано дату: 18.12.70, а згори над текстом — назву: «Черлена рута» (тобто «червона» гуцульською говіркою). Це перша чернетка суперхіта Володимира Івасюка в тому вигляді, яким ми знаємо його сьогодні. 70-річна Марія Соколовська-Марчук досі зберігає реліквію в себе.

Ця романтична історія має прозаїчний кінець. Невдовзі на хвилі популярності Володимир Івасюк переїде до Львова, а Марія Соколовська залишиться в Чернівцях, де побереться зі своїм викладачем. Але про автора «Червоної рути» жінка не забуде — на його честь вона назве сина.

____________________________________________________________________________________________________

Прем’єра у прямому ефірі

Володимир Івасюк не має за спиною продюсерів із мішками грошей. Зате має знайомих на чернівецькому телебаченні, які зголошуються пропіарити його пісні у рейтинговому шоу «Камертон доброго настрою». Для виступу Володі бракує вокалістки. Офер від Івасюка отримує Олена Кузнєцова, вокалістка джазового ансамблю при чернівецькому будинку вчителя.

13 вересня 1970 року — саме цього дня Володимир Івасюк та Олена Кузнєцова вперше виконують «Червону руту» у прямому ефірі з Театральної площі Чернівців.

Невдовзі «Червона рута» поповнює треклист вижницького вокально-інструментального ансамблю «Смерічка». Гурт вибивається у топ буковинської сцени завдяки сонцесяйним вокалістам — Назарію Яремчуку та Василю Зінкевичу. Завдяки їм пісня Івасюка стає локальним хітом, а після публікації в журналі «Україна» віруситься і за межами Буковини.

У 1971-му «Червона рута» пробиває навіть кремлівські мури. Наприкінці року засновник і керівник «Смерічки» Левко Дутковський отримує листа з москви. Фронтмен чекає на догану, але все складається точнісінько навпаки. Буковинських музикантів запрошують заспівати хіт Івасюка на першому всесоюзному конкурсі «Пісня року». Додому композитор і музиканти повертаються всесоюзними суперзірками.

____________________________________________________________________________________________________

Фольк, фанк і психоделіка

У чому секрет «Червоної рути»? Як Володимиру Івасюку вдалося віднайти у ній чит-код на безсмертя у наших серцях? А ось як.

• Сюжет. Беручись за текст шлягеру, Володимир Михайлович ставить перед собою амбітний таск — максимально просто та доступно розповісти про геть не просте почуття, що буває лише в казках і легендах. Певно, тому композитор і відмовляється від початкового, «фентезійного» варіанта лірики. У фінальній версії «Червоної рути» від нього залишається хіба що каркас другого куплету. Містичні образи та символи з українського фольклору Івасюк філігранно ховає між рядків. І ми розуміємо чому, коли доходимо до сюжетного повороту в приспіві. Головний герой покохав по-справжньому, тож ніякого чар-зілля йому вже не треба!

• Звучання. Івасюку не вдалося стилізувати «Червону руту» під «українських бітлів». Зате вдалося зробити те, чого в українській естраді до нього не робив ніхто. А саме: взяти за основу українську народну мелодику і — мов голками у ляльку вуду — натикати у неї музичні референси на популярні закордонні жанри. На відміну від хітів Ігоря Поклада та Юрія Рибчинського, фольклорне звучання Івасюка — не навмисна (хоч і талановита) стилізація, а природне осердя української пісні, що завжди було й буде в ній за замовчуванням. Потрібен рок-н-рол? Прислухайтеся до ритм-секції (бас+барабани) та електрогітарних соло. Шукаєте американський джаз-рок чи афроамериканський фанк? Знайдете їх серед духових інструментів у приспівах. А хочете, покажу психоделічний рок у стилі The Doors? Ось же він, у партіях електрооргана!
  
  
• Виконання. Важко уявити «Червону руту» без співу Софії Ротару. Та й чоловічий варіант у версії «Смерічки» теж нічогенький. Ритм там більш роковий та ламаний, але тим і цікавий.

____________________________________________________________________________________________________

У 1972-му вже популярний композитор Володимир Івасюк переїжджає до Львова. Там він і далі навчається на медика та нарешті вступає до консерваторії. Відтепер Володимир Михайлович — постійний гість ефірів, концертів і музичних конкурсів (уже як член журі). Втім, через напружений графік композитор часто пропускає пари та зрештою емоційно вигорає. У 1976-му його відраховують із консерваторії. Однак Володя проходить реабілітацію у львівській психлікарні і за рік відновлюється на навчанні.

Попри брак часу та втому Володимир Івасюк не припиняє писати поп-пісні. Активніше співпрацює з професійними поетами-піснярами: Юрієм Рибчинським, Богданом Стельмахом, Ростиславом Братунем, Романом Кудликом та іншими. Проявляє себе і як інструментальний композитор (загалом написав понад п’ятдесят класичних творів). А ще замислює рок-оперу в сетингу Київської Русі. У головних ролях він бачить улюблених артистів і вірних друзів: Ротару, Яремчука та Зінкевича.

На жаль, цим грандіозним планам не судилося збутися. 26 квітня 1979 року тридцятирічний Володимир Івасюк виходить з дому і не повертається. 18 травня його знаходять мертвим у Брюховицькому лісі під Львовом. Загибель композитора до сьогодні залишає по собі чимало запитань.

Втім, у «Червоній руті» Івасюк завжди живий.

____________________________________________________________________________________________________

Більше про композитора читайте у книжці Філа Пухарєва «Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття»

____________________________________________________________________________________________________

Придбати книжку «Це вам не естрада» Філ Пухарєв