Чим локальніше, тим цікавіше: Ларс Міттінґ про локальність у письмі, лінії кохання у текстах та виклики написання трилогії
«Сестрині дзвони» — це перша частина містичної трилогії від популярного норвезького автора Ларса Міттінґа, відомого своїми світовими бестселерами. Оточене лісом і забуте Богом норвезьке село Бутанґен відчуває повів поступу, геть для нього чужинського. Голод, злидні й темрява, міфи й забобони, глибоко закорінені і тісно переплетені з християнською вірою, — це те, чим споконвіку живуть бутанґенці. У матеріалі ділимося розмовою із Ларсом Міттінґом про локальність у письмі, лінії кохання у текстах та виклики написання трилогії.
_______________________________________________________________________________________________________________
Читайте також уривок із роману «Сестрині дзвони»
_______________________________________________________________________________________________________________
Ваші книжки наскрізь пройняті барвами, звуками, навіть смаками регіону, де Ви живете. Чи завжди Ви хотіли написати щось настільки близьке до дому?
Мені подобається, що головна сцена — природа, звички, настрій — вкорінена в долині, де я виріс, але місця в романі повністю вигадані, наче літературна тінь справжніх. Мені до вподоби поєднувати стару усну традицію з дому з набором диких і непередбачуваних елементів. Часто я думав, що чергова книга може виявитися занадто локальною, занадто вузькою у своєму дослідженні невеликого місця, але, здається, відбувається протилежне — чим локальніше, тим цікавіше для міжнародних читачів.
Чи можна бути занадто близьким до своєї теми?
Я думаю, що так. Головне — принаймні для таких романів, як мої, — завжди пам’ятати, що ти оповідач, а не вимагати інтересу до чогось, що відчувається надто особистим, надто сповідальним чи занадто терапевтичним для себе. Я завжди віддавав перевагу тому, щоб розповідати історії від імені інших. Мені подобаються великі вигадки, перебільшення і створення вигаданого ландшафту, де можуть розквітати цілком вигадані події. Звичайно, усе має джерело у спогадах і характері самого письменника, — але я отримую справжнє захоплення від того відчуття, яке мав ще хлопчиком: коли щось траплялося, і в мене виникало непереборне бажання побігти до друга й сказати: «Послухай, ти знаєш, що щойно сталося?»
Ви б описали свої книжки як історії кохання?
Багато людей так вважають, і я не заперечую, але для мене це радше історії про бажання, протистояння і силу волі. Якщо розкласти усе на складові й подивитися на нього з механічної точки зору, кохання — це хаотична сила, яка перевертає з ніг на голову всі добре продумані плани, пробуджує ревнощі й ненависть. Але під час письма я ніколи не роблю таких «розрахунків» драматургії — я просто уявляю місце й людей та намагаюся бути їхнім хронікером.
Чи вважаєте Ви, що головна героїня роману втілює перехід Норвегії до становлення сучасною нацією?
О так, але це дуже складна ситуація, адже вона живе в патріархальному суспільстві, де жінкам, які прагнули розірвати пута традицій, відводилося дуже мало простору. У сільській Норвегії того часу було багато відмінностей — жодної залізниці, телефонних ліній, але чимало вірувань і звичаїв лишалися фактично незмінними ще з середньовіччя. І, мабуть, найсильніше на свідомість людей впливала відсутність штучного світла — тоді не було електрики, не було навіть газових ліхтарів на вулицях. Уночі все довкола поринало в темряву, і я думаю, це дуже впливало на їхню уяву та вірування.
«Сестрині дзвони» — це перша частина трилогії. Що для Вас найскладніше і що найприємніше у написанні трилогії?
Є те, чого не можна досягти в одному томі, навіть у величезному романі на тисячу сторінок, — це відчуття повернення. Сцена, настрій і персонажі вже задані у попередній книзі, і виникає особливий ефект у тому, щоб чекати на продовження й уявляти, що ж сталося далі. Для самого процесу письма багато чого вже підготовлено, але водночас ти не можеш змінювати правила, закладені в першому томі. Проте мені подобається можливість писати про кілька поколінь, простежувати технічний прогрес і соціальні зміни та дозволяти всьому цьому розгортатися у місці, яке читач вже добре знає.
Але є й чимало викликів. Друга історія є фактично самостійним романом, але водночас і серединою великої історії, тож не можна використати весь «боєзапас», який зібрали персонажі. Також непросто працювати з матеріалом, що охоплює кілька сотень сторінок і багато взаємопов’язаних подій. Ця робота зайняла мої думки вже на кілька років і ще на кілька років уперед, але принаймні я знаю фінал історії, і коли буде написано останній розділ — поїду кудись на місяць. Рибалити.
_______________________________________________________________________________________________________________
Джерело: norwegianarts.org.uk
_______________________________________________________________________________________________________________
Купити книжку «Сестрині дзвони», Ларс Міттінґ
В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
