Одне з перших вражень про фільм Bonjour Tristesse канадської письменниці й режисерки Дурги Чу-Боуз — це відчуття того, що тебе ніжно переслідує привид. Ця ефемерна якість її екранізації однойменного роману Франсуази Саґан по-особливому передається через костюми. Чу-Боуз має глибоке розуміння того, як розповідати історії через одяг й співпрацювала над фільмом із відомою художницею з костюмів Міяко Белліцці. Результат їхньої співпраці — позачасовий візуальний стиль, як і позачасовість самого роману Саґан, який вона написала у 18 років: емоційно відкритий, психологічно тонкий, пронизаний внутрішніми тривогами й бажанням молоді жити і відчувати по-справжньому. Про увагу до тексту Саґан та бажання відтворити настрій навіть крізь підбір тканини для костюмів — ділимося у матеріалі-розмові із режисеркою сучасної екранізації Дургою Чу-Боуз.
_____________________________________________________________________________________________________________
Читайте матеріал про шлях Франсуази Саґан, а також добірку цитат із книжки «Привіт, печале»
_____________________________________________________________________________________________________________
Будь-що варто починати з глибокою повагою до того, що було до тебе.
Дурга Чу-Боуз
Підліткові роки — це період неминучого скепсису, що виникає тоді, коли наші очікування стикаються з реальністю та розсипаються. Настає момент, коли те, що здавалося очевидним, виявляється хибним, а те, що мало би статися — не відбувається. Спочатку ми зупиняємося на несправедливості буття, але зрештою приходить прийняття. Прощавай, невинність — привіт, печале.
У 1954 році, у віці 18 років, Франсуаза Саґан точно й проникливо втілила цей дуалізм юності у романі «Привіт, печале». У ньому вже є доросле усвідомлення того, що найщасливіші миті, можливо, вже позаду. Невдовзі після виходу роману, Отто Премінджер екранізував його (1958).
Як і Премінджер, Дурга Чу-Боуз, сучасна режисерка й письменниця, романтизує Францію у своїй власній екранізації твору Саґан — її культуру, розмови, пейзажі, трапези, візуальність. Чу-Боуз — ідеальна режисерка для цієї історії, адже і її власні тексти глибоко осмислюють дитинство і значення родини.
_____________________________________________________________________________________________________________
Якщо чесно, я не робила цих зв’язків навмисне. Я завжди писала, виходячи з власного досвіду, тому мене не дивує, що такі конкретні деталі перекочували з мого есеїстичного письма у сценарій. Мені здається, у мене є лише один голос, і це відображається навіть у тому, як я розмовляю з людьми — я завжди однакова.
Але з віком я розумію: у цьому є щось дуже гарне. Ти ростеш разом із собою, і твій голос — один-єдиний. І ось цей голос увійшов у світ кіно, який я глибоко люблю й поважаю, ба більше — перетнувся із голосом Франсуази Саґан. Це важливе поєднання для мене.
Я не передивлялася його, поки писала сценарій. Насправді не бачила його вже багато років. Востаннє переглядала ще до того, як почала працювати над нарисом фільму. Звісно, він мені дуже подобався. Але я переконана, що будь-що варто починати з глибокою повагою до того, що було до тебе. Неминуче, щось із того вбереться у твою версію — так працює памʼять, життя. Я схильна до цитатності у письмі, тож чому б це не перейшло й у фільм? Це ж чудове джерело натхнення.
Водночас мій фільм — це серйозний відступ від версії Премінджера. Ми справді зосередились на книжці. У нашій адаптації — своя мова, з певною мірою стилізації. Я хотіла, щоб відчуття втечі було дуже реальним і близьким, навіть якщо сцени здаються знайомими.
Я майже не думала про фільм Премінджера. Деякі речі просто неминучі: ми теж знімали біля моря, тож маємо багато синього, білого, коричневого. Купальники, шорти, засмага — усе це типовий набір для літнього кіно. Але акторський склад зовсім інший. І мова фільму ближча до мого стилю письма, ніж до чогось іще. Тож фільм Премінджера, звісно, існував у тіні, але він точно не був для мене компасом.
Вам, мабуть, не сподобається ця відповідь, але сцену в казино ми прибрали просто через бюджет. Вона була у сценарії, ми навіть підбирали локації, але не вийшло її реалізувати. Та це не стало трагедією. Я зрозуміла, що такі обмеження змушують швидко адаптуватися. Коли постало питання, де ж усе-таки зняти сцену, паркінг виявився ледь не найкращим варіантом. Вийшло значно сильніше — просто двоє людей у машині. Я навіть вдячна, що ми зіткнулися з цими перешкодами, бо саме завдяки їм знайшли рішення, які нам сподобалися ще більше.
А от автокатастрофу я з самого початку не хотіла показувати. Ми надихалися конкретним кадром із дзеркалом заднього виду з фільму Paris, Texas (1984) — і хотіли практично повторити його. Мені подобається, коли спочатку ти бачиш реакцію людини, а вже потім — те, на що вона дивиться. Це класика Гічкока. Не зовсім реальне життя, а насамперед мова кіно. Ми знімали саме фільм, а не документальну історію. Ми прагнули до візуальної стилізації, до вигаданого кінематографічного світу, підсиленого елементами фантазії.
Це ще й питання того, щоб кинути виклик власним інстинктам. Ми могли б зняти цю сцену традиційно — з самою аварією, але хотілося чогось іншого. Спершу й самі сумнівалися, але в цьому «чомусь іншому» ми й знаходили саме те, що нам подобається.
Я завжди хотіла, щоб перший кадр був із юнаком, який знімає футболку. Цей образ — іконічний для багатьох літніх спогадів. Одразу виникають асоціації: молодість, літо, пляж. У сценарії я написала, що камера має бути дуже близько до тіла, але не обов’язково з точки зору жіночого погляду, хоча й очевидно, що кадр показаний з позиції Сесіль. Насправді ми знімали сцену, де він знімає футболку, більше, ніж будь-яку іншу у фільмі! То небо було занадто синє, то недостатньо. З якоїсь причини зняття футболки перетворилось на окрему пригоду.
Це хімія багатьох речей. Це не було чимось, що ми з Міяко прямо узгоджували. Це її інтерпретація сценарію. Варто також памʼятати, що фільм — адаптація роману 1950-х, і на це ще нашаровується перша екранізація Премінджера. Усе це створює орбіту ідей про позачасовість. Я весь час казала всім, хто працював над фільмом: «Я не хочу, щоб це була просто сучасна версія Bonjour Tristesse». Коли я думаю про те, як створити це відчуття позачасовості, світ, у якому глядач ніби тікає з реальності — костюми в цьому дуже допомагають.
До прикладу, Енн — модельєрка. Але я хотіла показати її на певному етапі кар’єри. Я думала: що Сесіль запам’ятала б про неї з того літа? Відповідь: жінка з бездоганно відпрасованими комірцями.
Ми також довго займалися тим, що я називаю кастингом тканин. Команда реквізиту показувала мені різні сервірування столу для певних сцен, я обговорювала це з оператором. Деякі з цих рішень були насправді суто технічними — певні відтінки жовтого просто мають поганий вигляд на терасі на півдні Франції о 3-й годині дня. Можливо, це звучить нудно, але для мене це було справжнім навчанням. Не можна просто слідувати естетичним концепціям. Великі естетичні концепції визначають дизайн костюмів, але врешті-решт усе зводиться до технічних деталей, які потребують справді досвідченого, чутливого погляду. У Міяко Белліцці точно є ця чутливість.
На початку ми багато говорили про те, як передати внутрішній світ Сесіль без використання голосу за кадром, як це зроблено в екранізації Премінджера. Одне з чудес роману Саґан — це його оповідь від першої особи, і ми запитували себе: «Як це можна зробити на екрані?» Мені хотілося, щоб у глядача під час перегляду виникало питання: «Це насправді сталося чи це лише те, як Сесіль це пам’ятає?». Я намагалася передати її внутрішність через ті дрібні моменти, які залишаються в пам’яті — ті, що змінюють твоє уявлення про жіночність, любов чи близькість.
Це не якась надто концептуальна ідея. Просто, як на мене, якщо ти знімаєш кіно про молоду дівчину влітку, то автоматично занурюєшся не стільки в реальність, скільки в її пам’ять.
В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
Замовляйте книги на сайті інтернет-магазину laboratory.ua: кешбек і безкоштовна доставка за замовлення від 500 грн
