«Вона робила те, що хотіла»: Франсуаза Саґан у вирі письма, карколомної слави, скандалів та спокус

«Привіт, печале» — це позачасова провокативна історія, що розбиває вщент традиційне уявлення про шлюб, дорослішання, свободу і сексуальність. Франсуаза Саґан досліджує темінь людської душі  і силу взаємозв'язків так, що ви не вийдете звідти неураженими. Передмова Філіппа Бессона — французького письменника, автора романів «Припини свої вигадки», «За відсутності чоловіків». Публікуємо матеріал про авторку та її шлях до слави крізь упередження, спокуси й випробування.

Для Саґан кохання не бездумне, сліпуче, шляхетне й безкорисливе. Натомість воно продумане, розраховане, прозоре та макіавеллівське. Авторка не вірить у вічну пристрасть, вона віддає перевагу швидкоплинним зв’язкам. У неї нема обітниць, але є побачення без майбутнього, «поцілунки й утома».

Філіпп Бессон, із передмови до «Привіт, печале»

_____________________________________________________________________________________________________

«Привіт, печале», «аморальна» історія про літній роман школярки, написана Франсуазою Саґан, шокувала французьке суспільство та зробила її 18-річну авторку знаменитою. Але цей ранній успіх привів до життя, наповненого алкоголем, наркотиками та нещасливими стосунками, пише Річард Вільямс.

Вона взяла назву для книжки з вірша Поля Елюара, а свій псевдонім — із Прустового «У пошуках втраченого часу». Через багато років експерти казатимуть, що вона писала «пером, просоченим французькою літературою». Але 60 років тому публікація дебютного роману 18-річної авторки викликала обурення у французькому літературному середовищі. Тонка книжечка під назвою «Привіт, печале» миттєво зникала з полиць, а Франсуаза Саґан стала скандальною зіркою, яку неможливо було змусити замовкнути.

За довгу й насичену кар’єру Саґан написала понад 40 романів, три збірки оповідань, дев’ять п’єс, дві біографії й кілька нон-фікшн текстів про місця, речі та людей, яких вона любила. Але вплив книжки «Привіт, печале» був настільки сильним, а хвиля обурення у французькому суспільстві такою глибокою, що ця книжка й досі лишається її найвідомішим твором.

Спекотне літо, Французька Рив’єра і сімнадцятирічна Сесіль — втілення безтурботної юності, нестерпної чарівності і пристрасті до життя. Вона відпочиває на віллі свого батька — диявольськи прекрасного серцеїда, і його нової коханки, насолоджуючись плаванням, мріями і романтичними пригодами зі студентом-юристом. 

Але ідеальний світ опиняється під загрозою, коли на віллу приїздить найкраща подруга її покійної матері, і між дорослими зароджується кохання. Спершу ця жінка починає встановлювати правила, змушуючи Сесіль покинути свого коханого й сидіти вдома з підручниками. Згодом вона закохується в батька. Щоб зірвати весілля, Сесіль вигадує нещасливу інтригу: інсценує роман між своїм хлопцем і колишньою коханкою батька, щоб викликати ревнощі й повернути все як було.

Здавалося б аморальний тон твору приніс Саґан як славу, так і скандальну репутацію. Народжена Франсуаза Куаре в місті Кажарк, у долині Лота, в буржуазній родині, що також мала квартиру в Парижі, вона була наймолодшою з трьох дітей і завжди порушувала правила в католицькій школі. Її подруга Жюльєт Греко казала:

Вона так і не виросла. Їй завжди було дванадцять. Вона робила те, що хотіла.

Від дитинства була ненаситною читачкою — обожнювала Пруста, Стендаля, Жіда, Камю. Але влітку 1953 року вона змушена була пропустити традиційну сімейну відпустку біля моря, щоб у Парижі готуватися до повторного складання іспиту на бакалавра. Навчання було не надто плідним, але в жовтні вона склала іспит і вступила до Сорбонни. Тим часом вона звикла проводити кілька годин на день у найближчому кафе, пишучи в синьому зошиті. Увечері зустрічалася з подругою Флоранс, дочкою письменника й майбутнього міністра культури Андре Мальро, та витрачала кишенькові гроші на джазові концерти — зокрема на Сідні Беше в театрі Vieux-Colombier.

Я мала сильне бажання писати й трохи вільного часу. Замість того, щоб поїхати до Чилі з бандою гангстерів, я залишилася в Парижі й написала роман. Це була чудова пригода.

Із розповіді журналістам Paris Review Блеру Фуллеру та Роберту Сілверсу невдовзі після здобуття слави

Її метою було не створити великий літературний твір, а просто перевірити, чи здатна вона завершити роман. Через два-три місяці рукопис був готовий, і 4 січня 1954 року вона залишила його в офісі видавця Рене Жюйяра. Під заголовком і іменем вона надрукувала дату народження: 21 червня 1935 року. За кілька днів на бульвар Мальзерб у сімейну квартиру прийшла телеграма: просимо терміново зв’язатися з видавництвом Жюйяр.

Контракт, погоджений за участю її батьків, передбачав аванс у 50 000 франків — удвічі більше за початкову пропозицію. За проханням батьків було змінено й авторське ім’я. Їй дали кілька хвилин на роздуми щодо псевдо, і вона згадала «У пошуках втраченого часу», взявши собі ім’я принцеси де Саґан із Пруста.

Успіх був миттєвим і шаленим. Через кілька тижнів вона виграла престижну премію Prix des Critiques, а похвала надходила з неочікуваних джерел. 68-річний Франсуа Моріак, лауреат Нобелівської премії, писав про неї на першій шпальті Le Figaro:

Літературна цінність вибухає з першої ж сторінки й не підлягає сумніву.

Водночас головний літературний критик Le Monde, поет і романіст Еміль Анріо, відкинув твір Саґан як «аморальний». Один із членів журі премії навіть хвилювався, що «Привіт, печале» «завдасть фатального удару іміджу молодих французьких жінок в очах іноземців».

На думку самої Саґан, це засудження пояснювалося моральними кодексами тодішньої Франції, яка залишалася переважно католицькою. «Було немислимо, щоб 17–18-річна дівчина кохалася з хлопцем свого віку, не будучи в нього закоханою, і не зазнала за це покарання», — написала вона через 30 років. «Люди не могли прийняти того, що дівчина не закохалася до нестями, і що вона не завагітніла до кінця літа. Було також неприйнятно, щоб вона могла вільно користуватися своїм тілом і отримувати від цього задоволення без жодних наслідків».

Скандальна слава лише посилювала інтерес: за перші два роки, за інформацією видавця, у Франції було продано понад 350 000 примірників.

Саґан мала багато чого навчитися — і навчилася швидко. Незабаром вона почала зневажати передбачуваність статей, які заполонили сторінки газет і журналів, та неминучі натяки на те, що Сесіль — це насправді вона сама.

Я не прагну точності у змалюванні людей. Я намагаюся наділити вигаданих персонажів певною правдивістю.

Деякі критики припускали, що настільки зрілий і вишуканий текст міг бути написаний лише набагато старшим автором, найімовірніше — чоловіком, а виданий під іменем підлітка просто для сенсації.

Тепер вона була знаменитістю. Люди оберталися й замовкали, коли вона заходила до ресторану. Журнал Elle відправив її писати репортажі з Нью-Йорка та Капрі. І щойно гроші почали надходити, одразу ж і зникали. Вона винаймала квартиру на Лівому березі Сени й купила кабріолет Jaguar XK140. До старих друзів додалися нові, і коли приходив рахунок, оплачувала його зазвичай саме вона.

На той час Британія та США вже наздогнали це явище. Англійський переклад від Айрін Еш було видано Джоном Мюрреєм у 1955 році, згодом з’явилося й кишенькове видання від Penguin. Згодом нові редактори Penguin вирішили замовити новий переклад — його здійснив колишній викладач французької літератури з Університету Глазго, який помітив, що Еш пропустила понад 100 рядків оригінального тексту Саґан, зокрема сцени, пов’язані з тілесною близькістю. Перекладач прагнув їх відновити.

На той час Саган також пережила майже смертельну аварію у своєму новенькому Aston Martin. Це, мабуть, був перший публічний знак того, що її життя не буде простим і щасливим. Незабаром після одужання вона вийшла заміж за першого з двох своїх чоловіків — редактора, який був старший за неї на 20 років. Вони розлучилися менш ніж за два роки. Другий шлюб з американським художником тривав лише 11 місяців. Проте, у цьому шлюбі вона народила сина.

Згодом були кілька значущих романів — як із чоловіками, так і з жінками. Один із них, з Пеґґі Рош, стилісткою моди, тривав 10 років.

Віскі, кокаїн і пристрасть до азартних ігор супроводжували її ще в часи успіху. Згодом, коли її особисте й професійне життя почало занепадати, до цього списку додався героїн — ще одне джерело витрат у стрімко спорожнюваному бюджеті. Промінь надії на відродження з’явився у 1984 році, коли вона опублікувала Avec Mon Meilleur Souvenir («З найтеплішими спогадами») — збірку прекрасних, атмосферних есеїв та портретів. Та смерть Рош від раку підшлункової залози у 1991 році, схоже, поклала край періоду душевного спокою. Незабаром у рідкісних телевізійних інтерв’ю Саган постала виснаженою, розсіяною постаттю. Зрештою вона усамітнилася в сільському будинку в Екемовілі, поблизу Онфльора, де ще в 1960-х влаштовувала гучні вечірки.

Усі її статки зникли. Друзі, які безпорадно спостерігали за її саморуйнуванням, намагалися зв’язатися з нею телефоном, але домашня працівниця їх відштовхувала. Коли 24 вересня 2004 року вона померла від легеневої емболії в лікарні в Онфльорі, їй було 69. Вона залишила по собі борги приблизно в 1 мільйон євро.

Багато років до того вона віддала синій зошит, у якому писала «Привіт, печале», другові на зберігання. Коли той помер раніше за неї, зошит зник. Цей епізод вона згадала в Derrière l’Épaule — збірці автобіографічних фрагментів, яка стала останньою її книжкою, виданою за життя.

_____________________________________________________________________________________________________

Джерело: theguardian.com

_____________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Привіт, печале», Франсуаза Саґан

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними