Кого ми вигадуємо, щоб не втратити себе? Родинна історія про пам’ять і війну
Іноді родинна історія починається з однієї простої брехні. А іноді — з семи майже правдивих казок про батька, який щоразу постає іншим: привидом, пічником, лісником, героєм війни. У центрі цієї історії — сімейна таємниця, яка розростається до масштабу пошуку себе й власного місця в країні, де на тлі постійно майорить війна-факультатив. Зібрали матеріали, що допоможуть роздивитися роман Віри Курико ширше: як частину сучасної жіночої прози та як розмову про українську ідентичність, любов, самотність і пам’ять.
_______________________________________________________________________________________________________
Віра Курико
журналістка, репортажистка, редакторка, авторка документальних книг. Більшість часу живе в Чернігові, де починала свою роботу як журналістка та засутупниця редактора міської газети. Має особливий сентимент до друку й протягом десяти років роботи співпрацює переважно з друкованими медіа та видавництвами. Багато років співпрацювала з The Ukrainians та Reporters, з 2024 року — редакторка видавничих проєктів у The Ukrainians. Лауреатка Літакцент року-2020 за першу книгу репортажів «Вулиця причетних чернігівська справа Лук’яненка» і, фіналістка премії «Книга року BBC-2020» з цією ж книгою. У 2021 році ввійшла до списку спецпроєкту Премії імені Георгія Ґонґадзе “30 до 30: Хто творить майбутнє українських медіа”. Лауреатка журналістського конкурсу «Честь професії-2022» за репортажі з оточеного Чернігова та конкурсу художнього репортажу «Самовидець» у 2019 році за літературний репортаж про справу Лук’яненка в Чернігові. Зацікавлена в історичних темах.
Віра співпрацює з українськими та іноземними медіа. Їхня з чоловіком-військовим історія виходила на перших шпальтах польської газети Gazeta Wyborcza.
У вільний час — балконна садівниця. Авторка подкасту «Бегонії в агонії» про домашні рослини, зцілення садами та як смерть, пам’ять і любов змінюють ландшафт.
_______________________________________________________________________________________________________
Читайте також:
.jpg)
У центрі сюжету — донька, яка переповідає вигадані версії біографії свого батька. Кожна оповідь стає спробою замаскувати порожнечу, втрату або біль. Така родинна історія поступово перетворюється на дослідження пам’яті й самозахисту: що ми вигадуємо про близьких і навіщо? Сімейна таємниця в романі — це не лише сюжетний хід, а механізм виживання. Вигадка стає інструментом контролю реальності.
Роман вписується в поле сучасної жіночої прози, що поєднує інтимну сповідальність із ширшим соціальним контекстом. Через приватну історію героїні проговорюється українська ідентичність: як вона формується, коли досвід травми стає колективним, а правда — єдиною зброєю проти самотності.
_______________________________________________________________________________________________________
Я думаю, що це смішна книжка. Я хотіла, що вона була дуже смішною. Вона — це я, а я постійно жартую, жартую, жартую і не можу зупинитися. Тому я дуже здивована від того, що люди плачуть під час читання. Я що даремно намагалася писати так, щоб там ніхто не плакав і щоб це було дуже смішно? І щоб будь-яка історія, що закінчується не дуже добре була такою світлою?
Мені написало багато людей про те, що ця книжка про них, їхні стосунки з батьком, з чоловіками. Люди говорять про те, що вони тут теж є, і що їм цей чоловік нагадує когось із їхнього життя.
Віра Курико
_______________________________________________________________________________________________________
