Шлях від ідеї книжки до її реалізації: досвід авторок-дебютанток Лабораторії
Двадцять п’ятого січня в Бібліотеці українського католицького університету відбулась зустріч авторок-дебютанток Лабораторії Юлії Мак («Толіки. Про тих хто перемотував касету олівцем») та Христини Шалак («Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію»), випускової редакторки видавництва Дзвінки Завалій та модераторки Марії Титаренко («Не музи, а м'язи. 50 вправ із творчопису»). Поговорили про виклики та страхи на шляху до створення книжки, а також зазирнули за лаштунки видавничого процесу. Найцікавіше з розмови публікуємо у матеріалі.
Учасниці:
Юлія Мак — авторка дебютного роману «Толіки. Про тих хто перемотував касету олівцем»
Христина Шалак — лікарка-психіатриня, клінічна психологиня, громадська діячка та авторка книжки «Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію»
Дзвінка Завалій — випускова редакторка видавництва Лабораторія
Марія Титаренко — модераторка події, письменниця, членкиня PEN Ukraine, есеїстка, журналістка та медіадослідниця авторка книжки «Не музи, а м'язи. 50 вправ із творчопису»
Як зародилася ідея книги та чи марили ви про це з дитинства?
Христина Шалак: Скільки себе пам'ятаю, я завжди складала якісь історії подумки в голові. Записувати історії почала з одинадцяти років, це був мій перший щоденник. Пам'ятаю перше речення, яке я написала: «вдома, знову всі сваряться».
Потім вступила в медичний університет. Але писати я продовжувала, тому що в цьому була потреба – те, що ти проживаєш, свій досвід викладати вигляді слів. В мене завжди було думка про те, що мені хочеться написати книжку. Була ідея написання книжки, але без ідеї змісту цієї книжки. Багато часу я писала уривки. Потім, коли я потрапила на курс креативного письма до Марії, пробувала себе в різних жанрах. Згодом я зрозуміла, що мені хочеться писати про психіатрію. Я це найкраще знала, бо тоді вже вчилася в інтернатурі. І це дуже природно, коли хочеться писати про те, що знаєш. Тому я вирішила, що спочатку буду писати нон-фікш, а потім з якимось плином часу доросту до художньої літератури.
На цьому курсі я написала свій перший репортаж. Він був про пацієнта психіатричної лікарні. Це був художник, в нього була цікава історія і він дозволив її розповісти. І я бачила, що реакція на цей репортаж була більша, ніж на інші твори, які я писала, і сам процесс написання мені теж сподобався більше. Ми почали рухатись в керунку репортажистики та психіатрії. Так створився задум книжки «Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію».
Потім сталося знайомство з Дзвінкою. Я прислала їй два своїх тексти і отримала відповідь про те, що видавництво готове опублікувати мою книжку. Це при тому, що книжки ще не було, були тільки тексти. Пам'ятаю свої відчуття – коли є якась закоханість і ти дізнаєшся, що вона взаємна. Для мене також важлива мотивація – те, що книжка комусь потрібна і цікава. Цей контракт з видавництвом був потужним бустом для того, щоб все таки написати і не закинути свою ідею.
Юлія Мак: В мене, на жаль, не все так романтично складалося. Я просто писала гарно твори. Один раз пішла на конкурс в третьому класі, написала казку і її відібрали в топ сто міста. Дали всім по шоколадці. На тому моя творчість залишилась на шкільних лавах.
Коли вже в дорослому віці я працювала в логістиці, і мені набридав цей ланцюжок постачання, я вирішила щороку відвідувати навчання, яке не пов'язане з моєю основною діяльністю. Якось я захопилася копірайтингом та сторітеллінгом. В 2020 році в об'єктив мого зору попав курс від Litosvita. Я була впевнена, що там будуть знову прокачувати те, як правильно писати для більше комерційних цілей. Але на першій зустрічі нам сказали обирати кураторів, а дипломною роботою потрібно буде написати рукопис. Я була здивована і хотіла втекти звідти. Але все було оплачено, тому лишилась на курсі. Я була дуже розгублена. Але мене підтримав чоловік і сказав: «Сядь і напиши. Ну отримаєш двійку чи трійку, ну не захистиш, щось та напишеш». Оскільки я не люблю робити щось неякісно, то взялась за це серйозно.
Пам'ятаю як приємно було, коли в мене повірив Семків, давав поради та надихав. Мені було по кайфу ходити в цю школу, відчувати цей навчальний процес і писати. Мені дуже подобається коли кажуть: «якщо ти не знаєш, про що писати, пиши про дитинство. Воно у всіх було.». В мене було щасливе дитинство, тому я відтворила це все в тексті для того, щоб захистити свою курсову роботу.
Писати я починала до початку повномасштабного вторгнення, а закінчила вже під час. Першого жовтня я надіслала рукопис в Litosvita, а вони за договором мали показати його якомусь видавництву. Проте у цьому видавництві мені відмовили, бо не видавали книги такого жанру. А я відклала свій рукопис у шухляду на півроку.
Через шість місяців я наважилась відправити свій текст у три видавництва, а потім отримала листа від Дзвінки Завалій. Коли вона написала, я зрозуміла, що життя більше ніколи не буде таким, як було, бо я почала займатись тим, що приносить неймовірне задоволення, а не тільки гроші, як моя основна робота.
Дуже важливо розуміти, що видавництво це теж про бізнес. Лабораторія – це про бізнес, про сучасність, про завтрашній день. Я почувала себе попелюшкою в той момент. Все було швидко, динамічно та професійно. До моєї думки дослухаються і це дуже цінно. Ми досить швидко видались – за чотири місяці. Це якесь диво.
Я просто хочу донести вам, майбутні письменники, що все реально. Зараз ідеальний час для того, щоб ви прийшли після цієї зустрічі і якщо не цілий рукопис дописали, то хоча б його розділ.
Дзвінко, ось ви сидите біля комп'ютера і вам приходить один емейл, потім інший. Розкажіть про свої подальші дії.
Дзвінка Завалій: З Юлією була цікава історія. У нас на сайті є відкрита форма і туди надходять пропозиції людей, які пишуть. Я завжди її дивлюся з колегами, ми це все моніторимо, відписуємо, ознайомлюємося тощо. Гортаючи цю форму, я побачила біо, в якому було написано «доросла дівчинка» та «мама доньки і кицьки». Це було так грайливо і нетипово написано, що мене зачепило.
Звідси порада: коли пишете форму, напишіть своє біо, а не просто вказуйте сторінку соцмереж. Важливо не упустити цей шанс і розказати про себе, зачепити мою увагу.
Далі я прочитала синопсис, що ця історія про дитинство і літо в селі. Синопсис – короткий виклад того, про що йдеться в книжці. Це основні точки, які рухають сюжет двома-трьома реченнями від початку і до кінця. Але синопсис і анотація – не одне і те саме. Анотація – це те, що ми бачимо на звороті книжки, зачіпає увагу, але не здасть секрет. В синопсисі зазвичай описується повністю сюжет, і навіть якщо там є таємниця, то вона теж включена. Синопсис залежить від об'єму книжки. В середньому він складає дві сторінки А4, це десь 3000-3500 знаків. Синопсис пишеться для того, щоб видавці могли розуміти до чого ця історія доходить. Цей етап важливий для розуміння чи варто дивитися рукопис.
Це стосується і нон-фікшну?
Дзвінка Завалій: Для нон-фікшну важлива структура, яка розкриває розділи і про що вони. Також важливо вказати для автора свою експертність. Супер критично заповнювати свою біографію, підсвічуючі ті моменти, які показують, що ви дійсно експерт в темі.
Чудово, ми пояснили терміни, йдемо далі. Отже, ви читаєте заяву Юлі, а що далі?
Дзвінка Завалій: Синопсис мені сподобався. Я сама зі Львова, літа проводила на Львівщині. У мене не було братів, але в мене була подруга, з якою ми також цирки влаштовували. Далі я почала читати рукопис і зрозуміла, що не відпущу вже Юлю. Я прочитала рукопис за два дні.
В нас у команді є етапи відбору. Я сама не приймаю цього рішення, завжди це виношу на обговорення команди, тому що у нас є команда маркетингу, яка краще, ніж я оцінює потенціал продажів. Видавництво – це комерційна організація. Для того, щоб видавати книжки, нам потрібно заробляти гроші, щоб інвестувати видання нових книжок іі нам зарплати отримувати.
В нас є команда зустріч, де ми обговорюємо ці пропозиції та оцінюємо потенціал продажів. Але в нас у команді важить драйв куратора проекту. Ця віра грає ключову роль. Колеги мені довіряють, і це дуже класно, бо мені здається, що я досить добре відчуваю хороші тексти. Я бачу, який є добрий текст.
Скажи, будь ласка, як часто надсилають рукописи в Лабораторію?
Буває по-різному. Зараз маємо п'ятсот сорок дві форми. Люди пишуть багато, і це дуже класно. Ми бачимо великий попит і інтерес до українських авторів.
Як ви в команді розподіляєте між собою рукописи?
Дзвінка Завалій: В команді у нас три куратора і ми разом переглядаємо рукописи. Ми аналізуємо, що нам підходить. Якщо нам сподобались біо та синопсис, то окремо відкладаємо, щоб глянути рукопис, і на це йде більше часу. Після цього етапу ми приймаємо рішення.
На жаль, у нас великий відсоток відмов – дев'яносто вісім відсотків. Чому так? Це не тому, що ми вредні, хоча ми теж трохи вредні і прискіпливі. Але тут маю ще одну пораду. Люди не завжди аналізують в яке видавництво подаються. Наприклад, ми наразі не видаємо фентезі та фантастику. Але приходить багато пропозицій фентезі та фантастики. Чому ми не видаємо фентезі та фантастику? Ми думаємо туди йти, але зараз у нас немає кваліфікації оцінювати ці тексти. Можливо, якщо ми знайдемо людину в команду, яка вміє аналізувати такі тексти, тоді ми будемо видавати і ці жанри.
Які етапи проходила ваша книжка до моменту, коли ви взяли її в руки?
Христина Шалак: В мене була складність з тим, що мені сказали «так», а книжки ще не було. Ми підписали договір, за яким дедлайн написання книжки був через півроку. Я трохи переоцінила себе, бо книжку писала приблизно рік. На жаль, в мене не було можливості відчути себе письменницею, яка присвячує себе тільки написанню книжки. Маю мрію хоча б півроку мати цю можливість, щоб зранку встати, робити собі каву і сідати писати книжку.
Але я писала книжку в перервах між роботою, коли спала дитина, ввечері і на вихідних, коли дитину можна було комусь передати. Я буквально вирізала шматочки часу для написання і читання теж. Бо для написання книжки я мала прочитати багато літератури.
Уявіть, що вам треба спекти печиво. Для цього ви розкатуєте тісто та вирізаєте його формочками. В моїй уяві час на роботу і сім’ю – це були тісто із формочок. А оті залишки тіста, то був час на книжку. Я їх ліпила до купи і щось з того виходило.
Також проблемою було те, що я багато разів переписувала книжку. Я давала її читати бета-рідерам, а вони давали якісь зауваження, я переписувала, потім читала сама і знову переписувала. І в один момент Дзвінка подзвонила і сказала, що до кінця місяця маю здати рукопис. Тоді мені прийшлось взяти відпустку і дописати книжку. Потім почався найбільш марудний процес – редагування. Мені прислали відредагований рукопис, який ледве завантажився, настільки багато правок він містив. Найбільша правка, яка мені запам'яталася, коли стаканчик замінили на слово «паперянка».
Коли все здала, то зрозуміла, що не хочу перечитувати книжку найближчі п'ять років. Я дала їй жити далі своїм життям. Але на початку жовтня був Форум видавців, і я нарешті вийшла в друк. Мені дали її потримати. Це було приємне відчуття, захотілось їй погортати та подивитися, як слова виглядають на папері, а не на екрані. Тоді я зрозуміла, що почала відходити від травми редагування.
Юлія Мак: Оскільки в мене вже був написаний текст, то було дещо простіше. В Litosvita я повинна була здавати не чорновий варіант, а вже готовий, які вони надсилатимуть надалі у видавництво. Тому я скористалась послугами редакторки. Вона дуже мені допомогла і зекономила тиждень часу. Коли мені прийшла відмова від першого видавництва, в яке надіслало рукопис Litosvita, я згадала цінні поради на курсі від Оксани Зьобро, директорки з маркетингу Видавництва Старого Лева. Я написала їй в Інстаграм і спитала про можливість консультації. Ми мали зустрітись на годину, але спілкувались до пізнього вечора. Людина виділила чотири години свого часу, щоб мене мотивувати. Вона пройшлась чітко по кожному розділу, пояснивши що її зацікавило а що не зачепило.
Якщо у вас є такі спеціалісти чи навіть просто знайомі, які дуже начитані і можуть підсвітити сильні місця в рукописі в тексті, то обов’язково скористайтесь цією нагодою.
Дзвінка, розкажіть хто такий бета-рідер? Що відбувається далі з рукописом з технічної сторони?
Дзвінка Завалій: Бета-рідер – це людина, яка зариється у ваш текст і підсвітить сильні та слабкі місця. Це досить начитана людина, яка має вміти аналізувати тексти.
Як вибирати бета-рідера? Це можуть бути й рідні люди. Але проблема в тому, що вони або кажуть, що все прекрасно, або навпаки – більше не пиши і сховай в шухляду. Я би рекомендувала, щоб бета-рідером була менш знайома людина. Головне треба бути впевненим, що людина справиться з цим завданням. Чи залучаємо у видавництві бета-рідерів? Першою бета-рідеркою є я.
Також існує літературний редактор. Він редагує мову, правильно розставляє коми, прибирає суржик тощо. Тобто це літературна робота. Рідко коли літредактори лізуть в сенс. Якщо порівняти бета-рідера та літературного редактора, то перший занурюється в текст та шукає сенси, а літературний редактор редагує сам текст.
Отже, коли рукопис готовий, я сигналізую про це команді. Далі починається процес літературного редагування. Потім ми або повертаємо автору текст, з чим мучилась Христина, або я приймаю правки редактора. Далі текст йде на коректування. Коректування – це підготовка тексту до верстки, щоб не було подвійних пробілів, букв та крапка стояла у правильному місці тощо.
Після коректора йде технічний редактор – це людина, яка дивиться на структуру тексту та як текст має виглядати. Після цього дає технічне завдання верстальнику. Найдовше зі всіх наших книжок наш технічний редактор працював з книжкою Марії через чітку структуру тексту. Далі книжка йде на верстку, результатом якої є pdf-файл, який надсилається на друк.
Це той pdf-файл, який потім продається як електронна книга?
Дзвінка Завалій: Ні, в нас ця книжка потім переверстується на формат epub, який публікується на Librarius. Це платформа, де всі наші книжки можна читати в електронці.
Дівчата, як створювались обкладинки ваших книжок і чи є в них певна символіка?
Христина Шалак: Мені дуже сподобався процес створення обкладинки, бо я брала участь в її розробці. В мене були побоювання, що зі мною не порадяться. Бо розумію, що обкладинка важлива і перше враження про книжку справляється з обкладинки. Але в Лабораторії ми мали окремі зустрічі по обкладинках. Мене запитували про референси, і я передивилась всі книжки вдома. Потім видавництво знайшло ілюстраторку і все склалось.
Якщо говорити про символіку, то назва книги є метафоричною. «Нікого немає в лісі» перегукується із запитанням: «Чи чути звук дерева, що падає в лісі, якщо нікого немає поруч?». Обкладинка передає цю метафоричність, бо тут є порожній ліс, в якому нікого немає. Є крісло, що запрошує прийти і сісти. В деревах видно профілі облич. Це не одразу помітно, але ніби тут хтось є, кого ми не помічаємо. Сподобалась комбінація кольорів – жовте яскраве світло на фоні похмурого, ніби хворого лісу.
Юлія Мак: Мене запросили на мітинг онлайн і попросили референс на обкладинку. Це повинно було бути пов'язане з літнім вайбом, гарним настроєм, з легкістю і кукурудзою. Щоб люди розуміли, що це не драма чи трилер, що вони беруть книгу і йдуть розслаблятися на кілька годин. В мене запитали моєї думки і я сказала, що це повинні бути діти або краще підлітки на фоні кукурудзи та сонячних променів. Я навіть схематично сама намалювала обкладинку і зняла відео, щоб пояснити своє бачення. Вони нічого не коментували, а просто сказали: «Прийнято».
Дзвінко, розкажіть як ви підсилюєте та підсвічуєте книгу на сайті? І що таке бларби?
Дзвінка Завалій: Книжка – це комерційний продукт, тому ми маємо команду маркетингу, яка придумує як найкраще підсвітити книжку. На сайті у нас є відповідні описи, кілька анотацій до книжки: одна, яка зазвичай є в книжці або на звороті, інша – більш розширена анотація. Також є біографія авторів, відгуки, наші програмісти зробили сайт дуже зручним для користування. Це одна частина. Інша частина – це збут, дистрибуція, робота з партнерами, мережевими та незалежними книгарнями. В нас є певні напрацювання, по яких ми це робимо, але ми можемо експерементувати з різними книжками. Наприклад, з книжкою Марії Титаренко «Не музи, а м'язи. 50 вправ із творчопису» в нас був марафон в соцмережах, де було п'ять завдань і люди писали тексти по завданню. За результатами марафону був переможець. Люди чудово відреагували на таку ініціативу.
Поговоримо про бларби. Бларб – це відгук людини чи видання на книжку. Чому це важливо? Є люди які обирають по обкладинці і ці бларби мають дати зрозуміти про що книжка і чого від неї можна очікувати? Звичайно важливе ім'я людини, яка пише бларб. Якщо рекомендує книжку хтось відомий в літературних кругах, то це викликає більший ступінь довіри.
Дівчата, от ви погортали, зріднилися зі своєю книжкою, а що далі від вас вимагає видавець? Що відбувається з книгою в її подорожі до ваших читачів?
Христина Шалак: Моя найулюбленіша частина цієї подорожі – це відгуки читачів. Коли я писала книжку, то думала про те, що вона буде цікава вузькому колу читачів. Але виявилося, що це не так і багато читачів почали писати відгуки. Це були зовсім різні люди, більшість з яких не належить до професійної спільноти психіатрів чи психотерапевтів.
З найулюбленішого був випадок, коли мені написала читачка і розповіла, що її дуже зворушили історії, описані в книзі. Тому вона захотіла оформити донат громадським організаціям, які допомагають людям з психічними розладами. Це було дуже приємно, моя книжка щось порухала в людині.
Юлія Мак: Щодо Лабораторії, то мені подобається те, що є чіткий план. Тут два слова, які описують Лабораторію – сучасна та демократична. Вони беруться за твій рукопис та дають тобі право голосу на певні речі. Розумієте, не кожен видавець може запропонувати зробити ту обкладинку, яку ти хочеш. Тому що у них є свій штатний спеціаліст, який швиденько зробить обкладинку і не буде чекати твоїх референсів.
Як сказала Христина, відгуки це те, що з'явилося в нашому житті. Проте існує і зворотна сторона медалі, до якої треба бути готовим. Дуже тішусь, коли пишуть позитивні відгуки. Або як хтось ділиться, що в неї був кавалер, якого прогавила двадцять років тому з таким же ім'ям як у героя, ви уявляєте? Ми френдимось і гарно спілкуємось з цими дівчатами. Для мене це казка, особливо в цей дуже важкий період.
Які існують формати популяризації книг?
Дзвінка Завалій: Це прямі продажі з нашого сайту та продажі через партнерів. Також це участь у книжкових фестивалях, яких дуже багато останнім часом, бо є інтерес до українських авторів. Я кайфую на цих зустрічах, тому що всі книжкові черв'ячки посходились, можна про книжечки поговорити.
Цікавим форматом популяризації книг є презентації. Це презентації, які організовує видавництво та самі автори. Важливо, щоб автор також включався в промоцію своєї роботи.
Зараз дуже важлива співпраця з книжковими блогерами. Ми дуже вдячні блогерам з якими ми співпрацюємо. Вони професійні люди, з ними зручно домовлятись, існують чіткі умови співпраці та етика. Часто буває таке, що вони відразу кажуть, що якщо книжка не сподобається, вони не зможуть її рекламувати. Для мене це сигнал, що в цієї книжкової спільноти є своя етика. До речі, зараз дуже зростає Тік-Ток. Тік-Ток блогери забезпечують високі охоплення, і наша команда маркетингу це все моніторить.
Також в нас є партнерство з Librarius, де можна знайти наші електронні книжки. Щодо аудіокнижок, то вони виходять на Megogo. В нас хороші професійні партнери, які часто залучають наших авторів вичитувати свої книжки. Юля начитала своїх Толіків сама.
Про формати. Наші книжки виходять в паперовому форматі, в електронному, аудіоформаті, в м'якій та твердій обкладинці, що залежить від обсягу книжки.
В мене питання щодо процесу подачі синопсису. Існує думка, що видавництво взагалі не розглядає синопсиси невідомих авторів, які не мають рекомендацій. І друге, це що видавництво звертає увагу на кількість підписників і авдиторію, бо одразу прораховує, хто купуватиме книжку.
Дзвінка Завалій: Ці фактори є, але вони не визначальні. Ми звертаємо увагу саме на текст. Можливо, це залежить від того, що ми вже є на ринку, і в нас легше інвестувати в якийсь проект та експериментувати. Якщо видавництво менше, то вони більше працюють над ризиками та аналізують комерційний успіх. Наша команда маркетингу також прогнозує продажі, але це все одно прогноз. Це не є визначальним фактором, що у вас три підписника в соцмережах. Ми завжди дивимося на текст.
Коли ми починали українську редакцію, то були питання, як бути з дебютантами? Першим українським романом було «Весілля Настусі» Олі Богомаз. Оля не мала зв'язків ні з ким з видавництва. Вона просто написала нам на форму. Ми довго обговорювали цей кейс в команді. Тоді ми працювали над романом Насті Левкової «За перекопом є земля», а вона вже мала літературне ім'я. І ми були на роздоріжжі. Треба було вирішувати чи працюємо лише з відомими авторами, чи ризикнемо і візьмемо дебютантів. Мені тоді вдалося відстояти Олю і переконати всіх ризикнути. І книжка пішла, ринок добре її сприйняв.
Тому ми розглядаємо дебютантів. Важливий текст, авторський стиль, чи є ідея, запал, історія, меседж тощо.
Який наклад має продатися, щоб ви сказали, що книжка успішна?
Дзвінка Завалій: Дві-три тисячі примірників. Також це залежить від вартості книжки, наскільки складна верстка і вартості друку. Але є деякі перекладні книжки, які, на жаль, не дійшли до цієї цифри. А от українські автори всі вийшли в ту цифру і навіть перейшли.
Ви щойно описали позитивний досвід роботи з видавництвом. Але попри це, існує дуже багато не таких хороших історій співпраці з ними, через що багато авторів обирають шлях самвидаву. Як ви ставитеся до цього і чи є у вас історії успішних кейсів?
Дзвінка Завалій: Я дуже добре ставлюсь до самвидаву. Існують хороші кейси. Наприклад, Каріна Саварина, яка зараз видається в Лабораторії («Не вагітна» і «Мам»), починала із самвидаву. В неї були позитивні відгуки та хороші показники по продажах книжок.
Іншою успішною авторкою є Ірина Виговська. Вона хотіла зробити книжку по-своєму, обрала модну обкладинка із дорогої тканини. Ірина дуже добре розуміла, що навряд чи будь-яке видавництво погодиться на такі високі витрати.
І ми говоримо не тільки про гроші. Справа в ресурсах, тому що видавництво забирає на себе левовий шмат роботи по промоції, організації складу, відправок замовлень тощо. Якщо вам окей, то це також хороший шлях.
Христина Шалак: Зі своєї точки зору скажу, що для мене була важлива підтримка видавництва. В тому сенсі, що моя книжка варта того, щоб її видати. Також я була не готова виконувати функцію видавництва по друку та промоції.
Юлія Мак: Треба розуміти, що твій рукопис може не сподобатися видавництву, бо це теж про плани та про бізнес. Якими би сильними ми не були, але це засмучує. На лекції від Litosvita я почула цікаву інформацію стосовно самвидаву. Виявляється існують агенції, що беруть рукопис «під ключ». Вони рахують бюджет, необхідний для дизайну, друку і навіть дистрибуції книжки.
Марія Титаренко: В своїй книзі я маю такі напутні слова для початківців-авторів: «під лежачий камінь видавець не йде». Будьте видимими та не пишіть у шухляду. Це не ваша Нарнія, з якою ви станете одразу письменником. Для того, щоб вас побачили, ви мусите зняти це пальто-невидимку. Друкуйтеся та надсилайте свій рукопис на літературні конкурси.
З приводу негативних історій, то вони зустрічаються частіше. Колись я написала поетичну казку і шукала видавця десять років, уявляєте? Зараз вже я знайшла видавця. Автори проходять різні етапи: отут ти хочеш-гориш своєю ідеєю, а потім починається зона смути і зневіри. Треба виховувати в собі цю резистентність та залізобетонність. Вірити в те, що робиш, працювати, вдосконалюватися і стукати у видавництва.
Які загальні вимоги у Лабораторії стосовно рукопису та наскільки вони відрізняються між художньою літературою і нон-фікшном?
Дзвінка Завалій: Є такі критерії, ми їх прописали в нашій формі для подачи рукопису. Нон-фікшн – це експертність. Чому ви говорите на цю тему, звідки ви про неї знаєте? Друге – це манера подачі матеріалу. Це структура і логіка подачі матеріалу.
Щодо художньої літератури ми зважаємо на авторський стиль і це дуже ефемерна штука, яку складно оцінити. Важлива оригінальність, простота подачі, пропрацьованість і логічність сюжету. Тобто чи є якісь епізоди, які випадають? Це персонажі. Наскільки вони розкриті та їхні дії логічні? Для мене важливо зрозуміти що саме хотів сказати автор? Який головний посил книжки?
Наскільки готовий має бути рукопис, щоб його подавати? Допустимо є синопсис, і впевненість, що ця книжка навіть з маркетингової точки зору має злетіти, але рукопис готовий на третину. Чи варто його подавати в такому вигляді?
Дзвінка Завалій: Якщо ми говоримо про фікшн, то його можу оцінювати тільки цілісно. Якщо є синопсис – це добре, але все одно важливо зрозуміти, як це передано та наскільки логічні персонажі.
Я рекомендую подавати навіть сирий рукопис, але дописаний. Це лише моя думка і вона не має вас зупиняти, якщо у вас є п'ятдесят відсотків тексту. Якщо мене зацікавить синопсис і буде п'ятдесят відсотків рукопису, тоді сконтактую з автором і все одно попрошу його вислати готовий текст. Щоб виносити рукопис на обговорення з командою мені потрібно переконатися, що він того вартий.
З нон-фікшном легше. Ми приділяємо увагу експертності людини. Якщо вона пояснює чому вибрала цю тему і покаже приклад тексту, тоді ми зможемо оцінити стиль подачі. Критично важливим для нон-фікшну є стиль подачі. Якщо він нас влаштовує, тоді ми заключаємо контракт і даємо людині більше часу на дописування.
Чи були у вас випадки, коли автори нестандартно себе презентували і це спрацювало?
Великим плюсом буде, якщо автор надішле презентацію, в якій окреслить основні переваги свого тексту. Це показує, що ви готувалися.
З нестандартних штук, які варто робити, можуть бути відео-презентації. Це створює зв'язок з людиною. Чи буде це ключовим фактором для вибору вашого рукопису? Мабуть, ні. Якщо текст класний і ви добре підготувалися, але нам він не підходить, то ми не візьмемося за нього.
Чи ризиковано видавати книжки авторів, що не мають своїх імен? Яка вірогідність того, що книжка стане успішною, якщо автор не популярний?
Дзвінка Завалій: У нас всі книжки успішні. Ті, що вийшли у 2023-му році досягли точки беззбитковості. А це означає, що книга вже на ринку і ми не понесли втрат. Якщо ми на ній не заробимо – шкода, але є багато переваг. Адже автор вже отримав свій старт, став видимим на ринку і сподіваємося буде далі писати. Зараз зростає інтерес до української книжки, тому ваші історії мають значення.
