«Світ надто чудовий, щоб про нього не писати»: що насправді шукає Аргайл?
«Аргайл» — нова бондіана, шпигунський трилер, екранізований із зірковим акторським складом, — Генрі Кавілл, Брайс Даллас Говард, Семюел Л. Джексон і Джон Сіна. Обрі Аргайл — людина з темним минулим, але й з унікальними навичками, необхідними для того, щоб кинути виклик одному з наймогутніших людей у світі… Під час тренувань Аргайл проходить шлях від джунглів Таїланду до бульварів Монако, від монастирів Афону до забутої печери глибоко в горах. Небезпечна подорож, яка може нарешті дати йому правильний напрямок у житті, але також може коштувати йому життя... Уривок з трилеру публікуємо у матеріалі.
— Це він? — питали його туристи, напружуючи зір в іншому напрямку, в бік нерівних пагорбів Мʼянми, яку все одно досі називають Бірмою. — Ми вже в Золотому трикутнику?
Аргайл звик давати раду розчаруванню туристів, які приходять сюди й очікують побачити вервечки віслюків, навантажених брикетами з опіумом, що простують через далекі гірські пасма. Торгівля опіумом здобувала регіону лиху славу з 1960-х по 1990-ті, але нині значною мірою перемістилася до Афганістану. Тут досі орудують племінні банди, особливо озброєні ватаги з боку Мʼянми, і опіум досі стікає з гірських макових полів униз, через Бангкок і Чіанграй до Америки й Гонконгу. Але нині залишки наркодилерів торгують здебільшого метамфетаміном, бо він прибутковіший, хоч йому й бракує романтичної аури, якої шукають туристи.
Аргайл міг би розповісти, що нічого романтичного в наркоторгівлі й близько нема. Якби Аргайла спитали, скільки він уже перебивається в цій тропічній провінції, він би невпевнено відповів щось на кшталт: «Та десь рік чи два», — хоч насправді ближче до пʼяти. Він не хоче зізнаватися собі, що зайшов у глухий кут.
Він знає, чому повернувся сюди, — шукати відповідей. Але гадки не має, чому тут залишився.
Він спинається на ноги й вихиляє залишки вже теплого пива. Увійшовши до хатинки, що збудована з дощок, укладених на деревʼяний каркас, з бамбуковими стінами й вікнами без шибок, які відкриті густому вологому повітрю, він підходить до деревʼяної дошки, покладеної на дві бляшані банки, що правлять за полицю для рядочка до дір зачитаних книжок у мʼяких палітурках. Котрісь із них — стандартний аеропортовий репертуар, який Аргайл виміняв у туристів, що лишалися надовго, інші дивують більше: Камю, Кафка, Джеймс Болдвін. На іншому краю полиці лежать стосом блокноти, поверх яких Аргайл кладе той, у якому щойно писав.
Обрі Аргайлу трохи за двадцять, він довготелесий і плечистий, в нього ясні очі й помʼякшене ямкою сильне підборіддя, а ще — темне витке волосся, перетягнуте ззаду коричневою гумкою, яку вранці він підібрав з підлоги на місцевому поштамті. Пасма волосся звільнилися з-під гумки й позвивалися кільцями від спеки. Учора термометр заскочив за + 38°С, і, хоч сьогодні на кілька градусів прохолодніше, вологість надто висока, тож піт не випаровується, а натомість утворює на шкірі щільну липку оболонку.
Одна вузька Аргайлова стопа вперта в деревʼяну підлогу й хитає гамак, тоді як решта його тіла нерухома. Блокнот, в якому він писав лише кілька хвилин тому, лежить на животі, а рука досі тримає забуту ручку. Він нещодавно повернувся з короткого пішого походу з групою до Ват Фра Тхат Фа Нґао, буддійського монастиря на пагорбі за кілька кілометрів від міста. Сам монастир нічим не примітний, але звідти відкривається захопливий вид на річку Меконг і на гірські джунглі за нею, до Лаосу.
Більшість із цих блокнотів — дешеві різновидия, які він купує в місті. Лиш один на самому низу стосу відрізняється від решти — він грубий, обтягнутий шкірою, знизу ледь-ледь вигулькує краєчок сатинової стрічки-закладки. Аргайл без підказок памʼятає напис на форзаці: «Світ надто чудовий, щоб про нього не писати». Це був подарунок від матері на останнє Різдво, до якого вона дожила. Він тоді навіть не розкрив його, просто пробурмотів подяку, поклав на дно валізи й забув про нього. Лише за кілька місяців після всього, що сталося, він таки розгорнув його, розправив щільний кремовий лінований папір і почав писати — занотовував описи баченого, уривки розмов. І вже не зупинявся. Усі ці блокноти заповнені словами.
Він пише до неї. Він це розуміє. Описує для неї світ, якого вона вже не може побачити.
Аргайл піднімає край москітної сітки, що звисає з гака в стелі, й дістає джинси з тонкого матраца, який лежить на підлозі. Коли він уперше вирушив у гори, то вдягнув шорти. Більше він цієї помилки не повторював. На східцях веранди стоїть пара старих порепаних кросівок — пахнуть вони не дуже, тому він тримає їх на вулиці, — і влазить у них, не завдаючи собі клопоту зі шнурками. Його гардероб доповнює вицвіла футболка зі співаком Джонні Кешем.
Він планує поїхати на мотоциклі на північ через Соп Руак — містечко, де Таїланд переходить в Лаос і Мʼянму, — а тоді піднятись у пагорби. Формально він опиниться у Мʼянмі, де досі встановлена жорстка влада військових, але він наготував пояснення на випадок, якщо його зупинять: буцімто він гід, що розвідує нові маршрути для туристів. Зараз уже не давні часи. Скрізь видно ознаки того, що регіон розвивається. Але попри свіжовмитий новий образ, Аргайл не забуває про досі приховані тут небезпеки.
Можливо, героїн і поступився місцем метамфетаміну, але не варто забувати, що це все одно смертельно небезлечний бізнес. Прибутки, що вимірюються мільярдами доларів, захмарні, але й ризики теж. У цих джунглях ведуть справи міжнародні банди, які не зважають на повсюдні оголошення про те, що на контрабандистів наркотиків чекає смертна кара. Військові ватажки, тріади — навіть російська мафія. Це не ті люди, з ким можна попити пива, тут не так уже й рідко знаходять жахливо понівечені мертві тіла. Той, хто заходить на територію чужої банди, мусить знати, чим ризикує.
І що насправді шукає Аргайл, женучи мотоцикл угору ґрунтовою доріжкою за Соп Руаком? Що саме раз у раз тягне його в джунглі й не дає вирватися з цього замкнутого циклу...
