«Та, хто в танці низходить квітчастою стежкою втіх, на тій стежці і має померти»: уривок із книжки «Привиди Едемського парку» Карен Ебботт

Поділитись

06 лютого 2025, Чт

В перші дні сухого закону (задовго до того, як Аль Капоне став відомим) німецький іммігрант Джордж Римус приймає рішення залишити адвокатську практику і починає займатися торгівлею віскі. За два роки він став мультимільйонером — королем бутлегерів, як його називала преса, публікуючи захопливі історії про вечірки в стилі Ґетсбі, які він та його гламурна дружина Імоджен влаштовували в особняку на Цинциннаті, з різноманітними подарунками — від діамантових прикрас жінкам до новеньких автівок чоловікам. Влітку 1921 року Римус володіє 35% всього алкоголю Сполучених Штатів. Молода прокурорка Мейбл Вокер Віллебрандт сповнена рішучості знищити його. Міністерство юстиції було впевнене, що вона не становитиме реальної загрози для затишних стосунків, які вони підтримують з Римусом. І, щоб довести, що вони помиляються, Мейбл відправляє свого найкращого слідчого, Франкліна Доджа, дослідити усе це. Це рішення має смертельні наслідки: до справи підключається ФБР, Римуса ув'язнюють, а Імоджен зав’язує роман з Доджем і планує знищити власного чоловіка. Запекла ворожнеча сягає найвищих щаблів влади. Зупинити її можливо лише вбивством. Книга «Привиди Едемського парку» Карен Ебботт — це правдива кримінальна історія про найуспішнішого контрабандиста в американській історії та вбивство, що шокувало націю.

*******

О десятій вечора, за кілька годин по тому, як Гаррі Трусдейл пішов із його номера, Римус набрав свого шофера Джорджа Клюґа й попросив відвезти назад до маєтку. Римус мовчав усю дорогу, а вже на в’їзді залишив Клюґові вказівку:

— Будь тут десь о сьомій. Відвезеш мене до готелю «Alms». Хочу побачитися з дружиною, все з нею обговорити.

Іншої такої нагоди в нього вже не залишалося: далі вони вже мали постати перед судом і нарешті розірвати шлюб. Клюґ кивнув, здав назад і зрештою зник за рогом Восьмої вулиці. У будинку Римус натрапив на шваґра, Ґабріеля Раєрсона. Той сидів за столом на кухні.

— Хочеш перекусити? — запитав він.

Римус відмовився.

— Я завтра буду жахливо зайнятий весь ранок, — сказав він. — Хочу встати раніше ніж зазвичай.

І пішов до себе.

* * *

Коли зранку Римус спустився зі спальні, Анна, Раєрсон і Клюґ уже зібралися на кухні. Він відчував усе набагато дужче, гостріше: шипіння рідкого тіста на плиті; запах кави в ситечку кавоварки; дивну сестрину поведінку — рухи швидкі, але скуті, губи похмуро стиснуті. Газети вже на нього чекали. Він пробіг очима по першій шпальті «Enquirer». Бейб Рут і Лу Ґеріґ привели «Янкі» до перемоги над «Піратами» у першому матчі Світової серії. Німецького «чужоземця» звинуватили у змові з метою вбивства колишнього президента Вудро Вільсона у Світову війну. Луелла Меліус, примадонна Чиказької опери, була шокована поведінкою «пасажирок з каре» на океанському лайнері: «Я гадала, я знаю щось про мистецтво зваблення, але мені ще вчитися і вчитися». Анна поставила перед Римусом тарілку з панкейками.

— Доброго ранку, Анно, — сказав Римус. — Як твій ранок?

— Добре, — відповіла вона. — Ну що, важливий день у тебе.

— Так, Анно.

Їли мовчки — чутно було тільки шкрябання виделок і сухі, гучні ковтки. Анна вдивлялася в тарілку, ніби від одного погляду на брата могла обпекти очі. В голові у неї гуділи бентежні думки і тривожні передчуття: щось буде, щось недобре — або вчинить її брат, або станеться з ним.

* * *

У Цинциннаті в самому розпалі стояло бабине літо: сонце переможно здіймалося все вище у безхмарне небо. Римус надягнув шовковий костюм відтінку темного шоколаду, білу сорочку і зав’язану на простий вузол краватку. Замість звичного котелка вибрав федору з широкими крисами. Як і завжди, був без спіднього. Блакитний «бʼюїк» стояв на підʼїзді. Римус живо почувся, як повне тіло згинається й утискається на заднє сидіння. Відчував, як його везуть знайомим маршрутом, з високої верхівки в самісінький глиб міста.

О пів на восьму вони вже були біля готелю «Alms», стояли на розі. Була година пік, перед готелем ринули безперервним потоком перехожі: панянки в капелюшках-клош, чоловіки в крикливих краватках — усі крокували твердо й цілеспрямовано. На Вікторі-парквей виляли під гудки клаксонів автомобілі, прискорювалися, намагаючись втиснутися на потрібну смугу, «форди» й «паккарди». Із заднього сидін-ня «бʼюїка» Римусу чудово було видно вхід. Якщо нічого не робити, то вже за півтори години можна стати розлученим.

— Коли вийде, — сказав він Клюґу, — поклич її сюди.

Я хочу з нею поговорити.

— Чому б вам не зайти до готелю? — запитав Клюґ.

Римус наполягав на своєму.

— Я хочу поговорити з нею надворі.

Десь тоді, як він потім стверджував, над головою в нього виринув німб, навколо пустилися витками летючі зірки, а розум заговорив до нього тією дивною мовою, складаючи слова в заповіт, від якого він не смів відступити.

* * *

Он вона — у чорній шовковій сукні й тюрбані в тон, хоч і не в траурі за їхнім шлюбом. На зігнутому лікті коливалася сумочка. Він примічав кожен розкутий змах стегон і рук — сонячні промені падали на неї, ніби світло софітів. Поруч ішла Рут. Завтра в падчерки день народження — двадцять років. До нудоти точна копія матері і обличчям, і характером, вона теж не хотіла мати з ним нічого спільного. Присутності Рут він здивувався: очікував побачити Доджа й навіть розчарувався, що його не було. Римус перевів погляд назад на Імоджен — та усміхалася і сміялася. Німб сповістив: «Ось і відповідь». Однак вискочити з «бʼюїка» й окликнути Імоджен Клюґ не встиг — вони з Рут уже сіли в таксі. Римус сказав:

— Перехопи їх.

Таксі уже заїжджало на дорогу, як Імоджен розвернулася й побачила позаду Римуса.

— Он Римус, — підштовхнула вона Рут, і навіть не встигла проказати його ім’я, як «бʼюїк» порівнявся з таксі, ідучи дверцята у дверцята, колесо в колесо.

* * *

— Обжени, — наказав Римус Клюґу. — Я хочу з нею поговорити.

Клюґ натиснув на газ.

Таксист Імоджен саме заїхав на естакаду на внутрішній смузі Вікторі-парквей, як ліворуч підкрався блакитний «бʼюїк». Із заднього сидіння пронизливо скрикнули: «Швидше», — він не зрозумів, мати то була чи дочка, але швидкості додав. Вирвався вперед, пірнав з ряду в ряд, обходив родстери й седани, розганявся й розганявся. Римусова машина не відставала, мчала ліворуч. У задньому склі можна було роздивитися обриси голови Імоджен, лінію її плеча. Він уявляв у її сумочці револьвер із заготованою для нього кулею. Німб розжарівся; зірки заметалися швидше, засяяли яскравіше — феєрверк, що спалахував тільки для нього. Таксист Імоджен спробував знову. Він мчав на південь, на задньому сидінні тепер застигла лиховісна тиша. Вдалося відірватися, перетнути Макміллан-стріт і на крутому повороті влетіти в Едемський парк, що звивистою зеленою стрічкою розкинувся над річкою Огайо. Римус майже її наздогнав: обидві автівки мчали до Дзеркального озера. Один останній ривок — і він обігнав її, на швидкості намагаючись розгледіти обличчя. «Бʼюїк» різко розвернувся за півтора метра від таксі, ставши поперек і перекривши дорогу. Він спостерігав: Імоджен вискочила з машини, навіть у жаху граційна. Рут вилізла за нею, але Імоджен відштовхнула її назад у машину і зізналася:

— Мені страшно.

Римус відімкнув двері в себе й вийшов із машини. Імоджен кинулася дорогою в бік альтанки «Спрінґхаус». З-під подолу сукні виглядала рожева комбінація. Римус крокував за нею назирці — швидше й швидше, під пломенистим німбом. Хай як би швидко вона бігла, від нього було не втекти. Він чув її дихання — здушене, хапливе. До неї можна було дотягнутися. Він випростав руку і схопив за той її прекрасний зап’ясток. Тримав міцно — а вона викручувалася, вигиналася; здалеку могло здатися, що вони танцюють. Вона різко розвернулася до нього й завмерла, лише підняла обличчя й зосередила погляд. Її швидке дихання лоскотало йому підборіддя. Долоні було прохолодно від гладенького перламутрового руків’я.

— Татку-таточку, я ж тебе кохаю, — прошепотіла дружина. — Татку-таточку, не треба!

Тією новою загадковою мовою розум його вирік: «Та, хто в танці низходить квітчастою стежкою втіх, на тій стежці і має померти».

Він дивився на себе здалеку — не піддався їй, втиснув дуло так глибоко в тіло, що ледь почув постріл. Пташина зграя здійнялася з верховіть і розсипалася в небі. Вона впала на нього й поповзла вниз, лишивши на штанях тоненьку стьожку крові. Він відчув, як його смикнули за лікоть, відтягнувши рукав піджака, і почув за спиною квиління. Напівобернувшись, побачив Рут. Обличчя її склалося в хитромудре оригамі — достоту материн вираз. Вона схопила його за лацкан і проверещала:

— Ти розумієш узагалі, що робиш?

Рут намагалася втримати Римуса, а її мати встала на ноги й побігла, заломивши руки над головою, нічим не затискаючи рану. Римус вирвався й кинувся за нею.

____________________________________________________________________________________________________________