«Азійське замовлення на виніс»: уривок із книжки «Дочки дракона»

«Дочки дракона» — це приголомшлива белетристика про корейських «жінок для втіхи», які постраждали від рук японських солдатів під час Другої світової війни. Двадцятирічна Анна вирушає до корейського сиротинця, аби дізнатися бодай щось про матір, якої вона ніколи не знала. Крок за кроком Анна занурюється в трагічну історію свого народу й відкриває шокуючу правду про власне походження. Ділимося уривком у матеріалі.

___________________________________________________________________________________________________________

Моє ім’я — паліндром. Коли ще була жива мама, то, як я була в поганому настрої, вона казала:

— Бачу, в нас тут Анна-навспак. Сподіваюся, скоро повернеться правильна Анна.

Я часто писала своє ім’я з великою літерою А в кінці. Так, якщо хтось казав, що я написала його задом наперед, я могла заперечити:

— Ні, все правильно. Це паліндром.

А оскільки моє ім’я читалося в обидва боки однаково, я завжди сміялася з інших імен, написаних навпаки. Моя мама була Назюс, а тато — Теннек, хоч усі кликали його Кен. Собаку звали Іднес, а разом ми складали сім’ю Нослрак. Щоб вимовити чиєсь ім’я навспак мені доводилося спершу записати його, а от тато міг зробити це й подумки. Це справді заворожувало. Кажеш йому будь-яке ім’я — а він тут же каже тобі його навпаки. Навіть із довгими іменами відповідь лунала майже негайно — як-от Тітка Елізабет і Тебазіле Актіт.

Я народилася в Кореї 20 років тому, а у віці п’яти місяців мене взяли у свою сім’ю Теннек і Назюс. Усе своє життя я знала тільки своїх названих батьків, але люди завжди мені нагадували, що я не їхня рідна дочка. Звісно ж ми не були схожими: у мене не було ні рудого хвилястого волосся, як у мами, ні нордичних очей, як у тата. Характери в нас теж були різні. Мама була запальною та імпульсивною, тато стоїчним скандинавом, ну а я десь посередині.

Іноді люди, побачивши мене з білими батьками, ставили дурні запитання і робили тупі коментарі. Це неймовірно засмучувало мою маму. Зазвичай вона просто ігнорувала їх, а тоді скаржилася на «черствих, дурних людей». Та коли офіціант якось сказав, що я буцімто «вишукане азійське замовлення на виніс», вона визвірилася на нього прямо там у ресторані. Вона в лице йому сказала, що він черствий і дурний. Мені було так соромно. Він же не мав на увазі нічого такого, та все ж казати таке — то справді дурня.

У дитинстві я не надто переймалася тим, що вдочерена, та і про біологічну матір багато не думала. Більшість людей вважають, що названі діти мають потребу з’єднатися зі своїм біологічним корінням, щоби зрозуміти, хто ж ми насправді. Вони думають, що бути «на виніс» це щось зовсім інше, аніж бути «домашньою». Та тут нема ніякої різниці. Мої біологічні батьки були всього лише донорами генів. Мої справжні батьки це ті, які виростили мене, які були поруч, коли я потребувала їх, ті, які справді хотіли мене. Та й чого б то мені перейматися своєю біологічною матір’ю? У мене було ідеальне життя: прекрасні батьки, навчання у Північно-Західному університеті, Чад Дженкінс і його мила усмішка. Моя корейська біологічна матір була за мільйони кілометрів від мене, певно ростила дітей, яких вирішила залишити. Перепрошую, але мені байдуже.

Та все змінилося, коли померла мама. Тато був спустошений. Мені довелося покинути навчання і повернутися додому. Тато казав, що я маю продовжувати науку, але я не бачила в цьому сенсу. Моє серце не лежало до цього. Наступного року я була б на останньому курсі, але досі не знала, яку спеціальність хотіла отримати. Мамина смерть шокувала мене. Уперше в житті я почувалася загубленою і боялася стати такою, як багато моїх знайомих — ледь дорослих, на безперспективних роботах, яким доводиться жити з батьками. Ну знаєте, тих, кого багаті діти в Північно-Західному називають «лузерами».

Удома все було таким інакшим. Нам із татом було, звісно ж, сумно, але не тільки. Було трагічно, якщо ви розумієте, про що я. Щодня тато сидів у вітальні, із заштореними вікнами й вимкнутим світлом. Коли я верталася з покупок чи з пробіжки, він із темряви питав, як я. Я спиралася на кухонний одвірок, і ми трохи говорили про якісь загальні речі. А тоді він готував вечерю у фартуху, який йому колись на Різдво подарувала мама. Я підіймалася сходами, проходячи спальню батьків, й іноді здавалося, що ось зараз я побачу там маму, яка вкладає волосся чи вдягається. Іноді мені здавалося, що я відчуваю запах її парфумів. Це все було так дивно, і я розуміла, що одного дня мені доведеться усвідомити, що в мене більше немає мами.

Тільки от вона була — за мільйони кілометрів від мене. У Кореї, ростила дітей, яких вирішила залишити.

___________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Дочки дракона», Вільям Ендрюс

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними