«Тож шьоґун був усемогутнім. Поки його не скидали»: уривок із книжки «Шьоґун»

«Шьоґун» — це перший роман «Азійської саги» від майстра історичної белетристики Джеймса Клавелла, що після виходу спричинив потужний сплеск інтересу до японської культури і став одним із найпопулярніших романів у всьому світі, а також був екранізований Рейчел Кондо і Джастіном Марксом, здобувши 18 нагород премії «Еммі», і ставши найкращим міжнародним серіалом за версією BAFTA TV Awards 2025. Ділимося уривком із книжки у матеріалі.

_______________________________________________________________________________________________________________

Читайте також розмову із творцями серіалу Shōgun та матеріал про шлях Джеймса Клавелла
_______________________________________________________________________________________________________________

— Перепрошую, пане, але, можливо, верховний володар Ішідо може схилити на свій бік трьох регентів й усунути Торанаґу, і тоді з Торанаґою покінчено, не? — озвалася консортка.

— Так, пані, якби Ішідо міг, він так і зробив би, але не думаю, що може — поки що, — як і Торанаґа. Тайко розумно підібрав п’ятьох регентів. Вони так ненавидять один одного, що їм майже неможливо дійти в чомусь згоди.

Перш ніж отримати владу, п’ять великих даймьо привселюдно присягнули на вічну вірність тайко, який був при смерті, його сину та роду. Вони склали публічні священні присяги й погодилися на одностайне правління в Раді, поклялися передати королівство Яемону цілим і непорушним, коли хлопчику виповниться п’ятнадцять.

Одностайне правління означає, що нічого не можна змінити, допоки Яемон не одержить спадок.

— Але одного дня, пане, четверо регентів об’єднаються проти останнього через заздрощі, страх та амбіції, не? Четверо порушать накази тайко й розпочнуть війну, не?

— Так. Проте це не буде велика війна, пані. Один завжди програє, а його землі ділять переможці. Потім вони муситимуть призначити п’ятого регента, і з часом їх буде четверо проти одного, і знову один програє, а його землі конфіскують — усе, як планував тайко. Моя єдина проблема — вирішити, хто буде тим одним цього разу: Ішідо чи Торанаґа.

— Торанаґу ізолюють. 

— Чому?

— Інші дуже бояться його, бо всі знають, що він потай хоче стати шьоґуном, хоч як би він це заперечував.

Шьоґун — найвище звання, якого може досягти смертний у Японії. Шьоґун — це верховний військовий диктатор. Володіти цим титулом може лише один даймьо водночас. І лише Його Імператорська Високість, панівний імператор, Божественний Син Неба, який живе в усамітненні з імператорськими родинами в Кіото, може надати цей титул.

З титулом диктатор отримував абсолютну владу: імператорську печатку й мандат. Шьоґун правив від імені імператора. Уся влада брала початок від імператора, оскільки саме він походив від богів. Отож будь-який даймьо, який виступав проти шьоґуна, автоматично ставав бунтівником проти престолу й вигнанцем, ураз втрачав усі землі.

Панівному імператору поклонялися, наче божеству, бо він був прямим нащадком богині сонця Аматерасу Омікамі, однієї з дітей богів Ідзанаґі й Ідзанамі, які створили японські острови з тверді небесної. За божественним правом, панівний імператор володів усією землею, йому корилися беззаперечно. На практиці ж понад шість століть реальна влада здійснювалася поза троном.

Шість століть тому трапився розкол. Дві з трьох напівкоролівських самурайських родин — Міновара, Фуджімото й Такашіма — конкурували, вони підтримали різних претендентів на престол і втягнули королівство у громадянську війну. За шістдесят років Міновари взяли гору над Такашімами, а родина Фуджімото, що зберігала нейтралітет, чекала на свій час.

Відтоді шьоґуни роду Міновара домінували в королівстві й ревно оберігали свою владу, вони проголосили свій шьоґунат спадковим і почали видавати дочок за представників імператорської лінії. Імператора і весь імператорський двір утримували в повній ізоляції в оточених мурами палацах і садах Кіото, переважно у злиднях. Уся діяльність імператорської сім’ї обмежувалася дотриманням ритуалів синтоїзму, стародавньої анімістичної релігії Японії, та інтелектуальними заняттями, як-то каліграфією, живописом, філософією і поезією.

Керувати двором Сина Неба було нескладно, бо хоч імператор і володів усіма землями, та прибутку не одержував. Лише даймьо і самураї мали прибуток і право стягувати податки. Так сталося, що, хоч усі члени імператорського двору були вищими за самураїв, вони однаково жили на платню, надану двору за примхою шьоґуна, квампаку (цивільного головного радника) або тогочасної панівної військової хунти. Щедрими були одиниці. Деяким імператорам навіть доводилось обмінювати свої підписи на їжу. Часто бракувало грошей на коронацію.

Зрештою шьоґуни роду Міновара втратили владу, й вона перейшла до нащадків Такашім і Фуджімото. Оскільки громадянські війни століттями не вщухали, імператор дедалі більше перетворювався на креатуру даймьо, а той мав удосталь сили, щоб заволодіти Кіото. Щойно новий завойовник Кіото винищував панівного шьоґуна й увесь його рід, то — за умови, що сам походив з родів Міновара, Такашіма чи Фуджімото — смиренно присягав на вірність престолу й покірно просив безсилого імператора надати йому вакантне нині звання шьоґуна. Потім, як і попередники, намагався поширити свою владу за межі Кіото, поки його самого не поглинав хтось інший. Імператори одружувалися, зрікалися престолу або сходили на нього за примхою шьоґунату. Проте завжди рід панівного імператора залишався недоторканим і неперервним.

Тож шьоґун був усемогутнім. Поки його не скидали.

Упродовж століть скинули багатьох з них, королівство розпадалося на дедалі менші фракції. За останні сто років жоден даймьо не мав достатньо сили, щоб стати шьоґуном. Дванадцять років тому таку силу мав селянський воєвода Накамура, він одержав повноваження від чинного імператора Ґо-Ніджьо. Однак Накамура не міг отримати титул шьоґуна, як би його не бажав, бо народився селянином. Йому довелося задовольнитися значно нижчим цивільним титулом квампаку, головного радника. Пізніше він передав його своєму малолітньому сину Яемону, хоча, як заведено, зберіг за собою повноту влади і вдовольнився іменем тайко. За історичним звичаєм, лише нащадки древніх напівбожественних родів Міновара, Такашіма та Фуджімото мали право на звання шьоґуна.

Торанаґа походив з  роду Міновара. Ябу міг простежити свій родовід від дрібної другорядної гілки Такашім — цього було досить, аби претендувати на верховенство.

_______________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Шьоґун», Джеймс Клавелл