«Секундочку, нам потрібно трохи часу, щоби це усвідомити»: Слоан Гарлоу, авторка книжки «Усе, що ми не сказали», про процес написання свого дебютного роману

«Усе, що ми не сказали» – дебютний янґ едалт трилер Слоан Гарлоу, у якому поєднано глибокі емоції, заплутані зв’язки між героями й неочікувані сюжетні повороти. У матеріалі ділимося розмовою із авторкою про деталі створення книжки.

_________________________________________________________________________________________________

Читайте також добірку цитат із книжки «Усе, що ми не сказали»

_________________________________________________________________________________________________

Як Ви обрали місце дії книжки «Усе, що ми не сказали»?

Це було одним із перших рішень! Все якось одразу склалося. Я постійно уявляла маленьке містечко на півночі Джорджії, де виросла, — саме в ньому я бачила Еллу, яка проходить крізь цю темну історію. І подумала: «Чому б і ні?» Мені здається, у жорстокій спеці, вологості Джорджії й тому, як голосно й живо звучать ліси вночі, є щось, що ідеально пасує до трилера.

Ви б хотіли поспілкуватися зі своєю героїнею в реальному житті?

Абсолютно! Хоча, чесно кажучи, Еллу міг би дратувати мій сильний інстинкт «старшої сестри». Як найстарша з трьох дітей, я знаю, що це може виглядати як надмірна опіка. Але з роками я стала спокійнішою, тож думаю, змогла б просто зводити її в кафе з котиками — без лекцій про майбутнє… майже впевнена в цьому.

Три слова, які описують Вашу героїню

Віддана, вразлива, стійка.

Чого Ви навчилися під час написання цієї книжки?

Я досі цьому вчуся, але саме під час роботи над книжкою зрозуміла, наскільки важлива турбота про себе й рутинні практики: стабільний режим сну, щотижневі сеанси з терапевтом, достатня кількість води, заняття, не пов’язані з книжками, щоб розвантажити мозок. Чи вдається мені дотримуватись цього стабільно? Я у процесі.

Ви редагуєте під час написання, чи лише після завершення?

Я мрію мати змогу вимкнути редакторський режим до самого кінця. Але мені дуже важко писати, коли вмикається внутрішній редактор. Зазвичай я роблю легку редакцію кожні кілька розділів. Якщо чесно, я досі в процесі пошуку власного ритму написання й редагування.

Опишіть свій робочий простір

Я всюди, і мій робочий простір — теж. Іноді мені потрібні навушники з шумопоглинанням у галасливій кав’ярні пізнього вечора. Але зазвичай (особливо з огляду на те, що кав’ярні, які працюють допізна, є не всюди) — це просто стілець біля будь-якої поверхні і моя кішка Пабу на руках.

 Розкажіть, як Ви дізналися, що Вашу книжку опублікують?

Це був неймовірний момент — я намагалася щось записувати, але руки тремтіли так сильно, що вийшли одні каракулі. Я була така щаслива/в захваті/налякана, що в результаті отримала жахливу мігрень і пролежала два дні в ліжку — без жартів. Це була така змінотворча новина, що моє тіло сказало: «Секундочку, нам потрібно трохи часу, щоби це усвідомити».

Який Ваш улюблений жанр для читання?

Я велика прихильниця романтики, але найбільше люблю, коли в історії є «перчинка» чи гострий сюжет. Наприклад, хороший роман із загадкою або романтичний трилер змушують мене миттєво скасувати всі плани на вечір.

Який Ваш улюблений фільм?

Ох, я дуже люблю фільми! Коли я ставлю це питання іншим, завжди питаю: «Назви свої топ-5», бо вибрати один просто неможливо. Але я спробую: золоте перше місце ділять «Парк юрського періоду» і «Амадей».

Чим Ви займаєтеся у вільний час?

Я люблю комедію! Дивитися, писати, творити її! Займалася переважно імпровізаційною комедією — саме там познайомилася з багатьма своїми найближчими друзями. Ніщо так не зближує, як вийти разом на сцену й вигадувати щось, щоб розсмішити (а іноді й не розсмішити) незнайомців. Ще я люблю грати у відеоігри, «запійно» дивитися серіали й фільми, а ще витріщатися на свою кішку, поки вона спить.

Що Ви вважаєте найціннішим у творчості?

Найбільше задоволення в моїй роботі — це, без сумніву, зв’язок із читачами. Усвідомлення того, що хтось прочитав написане мною — досі вражає. Це схоже на невидиму нитку, яка поєднує моє минуле «я» з читачем — від моменту, коли я набираю речення, до тієї миті, коли їхні очі ковзають по цих словах роками потому. Якщо хтось прочитав бодай щось із мого — це вже зв’язок.

Але що, як читач відчуває те саме, що я, коли писала? Коли закохується в персонажа, коли має запитання або бачить себе у написаному? Оце — найцінніше.

_________________________________________________________________________________________________

Джерела: blog.freshfiction.com, canvasrebel.com

_________________________________________________________________________________________________