Не лише пам’ятати, а й осмислювати: добірка книжок до Дня пам'яті захисників, закатованих або загиблих у полоні
У ніч з 28 на 29 липня відбулося наймасовіше вбивство полонених українських захисників — росіяни здійснили теракт у колонії в Оленівці. Внаслідок потужного вибуху у бараку, куди напередодні поселили виключно захисників «Азовсталі», загинуло понад 50 наших військових і понад 130 було поранено. Цьогоріч Верховна Рада встановила 28 липня Днем скорботи та вшанування памʼяті захисників і захисниць України, добровольців і цивільних людей, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. Цей день про страшний біль і втрату. Про воєнні злочини, за які обов'язково настане відповідальність. Про тих, хто тримався до останнього — у підвалах «Азовсталі», під безперервним вогнем на передовій, у нелюдських умовах колоній. І про наш обов’язок — не мовчати, не забувати і не зрадити їхню жертву. Зібрали добірку книжок, кожна з яких відкриває свій вимір розуміння й допомагає не лише пам’ятати, а й осмислювати події, що тривають в нашій країні.
____________________________________________________________________________________________________________
«На власній шкірі. Історії, розказані вцілілими», Світлана Ославська
Впродовж 2022–2024 років журналістка Світлана Ославська документувала свідчення воєнних злочинів, які росіяни скоїли на окупованих територіях України. Авторка спілкувалася з уцілілими в Снігурівці, Шевченковому, Ягідному й інших містах і селах, що пережили окупацію. Ці люди буквально на власній шкірі зазнали терору російського вторгнення. Вони були свідками того, як розстрілювали їхніх близьких. Як знищували будинки, вулиці й цілі міста. Пережили тортури і нелюдське поводження, викрадення, зґвалтування. Але росіянам не вдалося позбавити цих людей гідності.
«На власній шкірі» – це відверте висловлювання про злочинність російської агресії, і водночас свідчення про силу окремих людей.
____________________________________________________________________________________________________________
«Як це, війна? Психологічний досвід повномасштабного вторгнення», Ілля Полудьонний, Марк Лівін
Ця книжка стосується першого півріччя повномасштабного вторгнення. Психолог і гештальт-терапевт Ілля Полудьонний разом із журналістом і письменником Марком Лівіном створили надзвичайно цінний матеріал, який фіксує досвід здобутої українцями травми та допомагає прийняти цю страшну реальність, з якою наразі зіштовхнувся кожен українець та українка.
До створення книжки також долучилися партнери з проєктів Veteran Hub і «Сильні». Тут, зокрема, ви знайдете історії від людей, які також були свідками російських військових злочинів, але продовжують боротися з травмою та спонукають до подальшої боротьби та пошуку сили в собі.
____________________________________________________________________________________________________________
«Позивний для Йова. Хроніки вторгнення», Олександр Михед
Автор почав писати «Позивний для Йова» у перший день повномасштабного вторгнення і працював над книжкою протягом тринадцяти місяців. Олександр Михед писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. У книзі описано не лише життя самого автора, а й те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди.
Михед зібрав й виклав думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті — хто кожен із нас у цій війні?
____________________________________________________________________________________________________________
«Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці», Марічка Паплаускайте
Ця історія починається з розкладу на центральному залізничому вокзалі столиці, де на електронному табло світяться жовтим назви міст, до яких поки що не їдять поїзди: Керч, Мелітополь, Донецьк, Маріуполь, Луганськ, Севастополь, Євпаторія. Але про них памʼятають і їх відвойовують. Залізниця першою після армії заходить на деокуповані території, на ходу ремонтуючи колії. Відповідає за безпеку перевезення перших осіб країн-союзників і світових зірок до нашої столиці. Рятує, дає прихисток, забезпечує армію і оборонну промисловість. Дарує надію і єднає.
Українська журналістка Марічка Паплаускайте проїхала понад 8 000 кілометрів і провела 40 інтерв’ю аби зрозуміти, як залізниці вдалося стати символом спротиву. Чому навіть у розпал повномасштабної війни сполученням Київ-Варшава курсує лише один потяг? Як залізниця стала головним інструментом волонтерського руху і як на ходу спорудила перші у світі медичні поїзди-реанімації для евакуації поранених? Хто організував приїзд до Києва Джо Байдена? І чи правда, що українська залізниця досі має зв'язки з Росією?
«Потяг прибуває за розкладом» — це реальні історії людей, які щодня роблять надможливе заради того, щоб головна артерія країни невпинно працювала.
____________________________________________________________________________________________________________
«Бахмут», Мирослав Лаюк
Коли назва охопленого війною міста не сходить із заголовків світових ЗМІ, то цілком можливо, що це місто залишиться в історії… Але якою ціною? За різними даними, кількість загиблих і поранених у Бахмуті від початку боїв — це десятки, а то й сотні тисяч.
Письменник Мирослав Лаюк і фотограф Данило Павлов перебували у Бахмуті поряд з військовими, рятувальниками, медиками, волонтерами та цивільними у період найінтенсивніших боїв узимку та в березні 2023 року. Вони фіксували те, що бачили — Лаюк «фотографував» текстом, а Павлов зберігав візуальні тексти. Саме ці матеріали лягли в основу книжки репортажів та есеїв про місто, що стало фортецею, про військових та їх побут, про втрати та історію Бахмута.
____________________________________________________________________________________________________________
«Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни», Таня Касьян
Війна увірвалася у кожен дім, поділила життя на «до» і «після», стала нашою новою реальністю. Щодня з'являються все нові й нові питання — як саме з цією реальністю співіснувати, не втратити в ній себе і до яких викликів ми маємо бути готовими.
Як ми можемо підготувати себе і країну до збільшення кількості людей з інвалідністю? Яким вектором рухатимемося далі? Чи не відступимо від цінностей, за які віддають життя наші люди, — свобода слова, рівні права? Як підготуватись до післявоєнного стану — можливого рівня насильства, радикалізму? Куди може зникати емпатія під час війни, навіть у найбільш чуйних людей? І чому ми ніколи не зможемо бути такими, як до 24 лютого?
Книжка громадської активістки Тані Касьян «Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни» наповнена історіями як людей не публічних, так і медійних особистостей нарівні з іншими. Чи усвідомлювали можливість повномасштабного вторгнення, чи складали тривожні валізи, де були напередодні 24 лютого… А також думками психотерапевта про те, чому люди не вірили до останнього, що може статись ескалація війни.
Авторка розповідає і про власний досвід, згадує, яким був 2014-й рік для її рідного Маріуполя, та описує свою тривожність на початку лютого 2022 року, розмови з психотерапевтом, ветераном АТО.
Разом з читачем Таня Касьян пройде шлях від першого усвідомлення війни до відповідей на питання «Як не програти після перемоги?». Бо навіть коли здається, що світло згасло, варто пам’ятати — воно завжди є всередині нас. І ми точно можемо його зберегти.
____________________________________________________________________________________________________________
«Деокупація. Історії опору українців. 2022», Богдан Логвиненко
Буча, Ірпінь, Гостомель, Балаклія, Ізюм, Куп’янськ, Херсон — з різницею у кілька місяців ці назви міст з'являлися у заголовках більшості світових медіа, чергуючи слова «окуповано» та «звільнено». Попереду ще багато міст, які чекають на повернення свободи, але ця збірка репортажів стане фіксацією трагедії окупації та хороброго опору. Ми ще маємо багато чого зрозуміти і пережити. Війна триває і ми потребуємо допомоги всього світу, щоб звільнити всі території від російських окупантів.
____________________________________________________________________________________________________________
«На мінному полі пам'яті. Щоденники, есеї, оповідання», Максим «Далі» Кривцов
Документ сучасної української літератури, який дозволяє не тільки зрозуміти глибину людських переживань у часи війни, але й проникнути в тонкощі внутрішнього світу автора. Це справжній погляд на те, як війна змінює людей, їхнє сприйняття реальності та власного місця в цьому світі. Читання цієї книги дає можливість відчути емоції, які переживає людина, що стала свідком надзвичайних подій, і допомагає краще зрозуміти, як важливо зберегти пам'ять про ці події для майбутніх поколінь.
Це не лише книга про війну, а й про людину, що намагається знайти себе і відновити своє життя після пережитих травм. Це буде цікаво всім, хто прагне глибше зрозуміти вплив війни на психіку і пам’ять, а також дізнатися більше про досвід людей, які проходять через такі випробування.
____________________________________________________________________________________________________________
«Списки», Мирослав Лаюк
Майстерно зібрані репортажі та есеї з фронту та тилу війни, де Мирослав Лаюк документує найболючіші втрати українців. У текстах відбиваються свідчення військових і цивільних, поєднані з рефлексіями автора — все це створює автентичний образ сучасної травматичної реальності.
Книжка стала результатом трирічної праці: поїздок у прифронтові зони, до госпіталів, центрів реабілітації та затоплених міст. Це не просто збірка фактів — це спроба осмислити масштаб втрат, які переживає суспільство в умовах повномасштабної війни. Автор подає історії, що вражають: від пожежника, який рятував власний будинок, до дітей, що втрачають дитинство на лінії фронту.
«Списки» відкривають біль, страх, втрати, але також силу, співчуття й людяність. Унікальність книжки — в поєднанні поетичної мови з документальною точністю, що дозволяє читачеві глибоко співпереживати, не залишаючи байдужим.
Книжка супроводжується авторськими фотографіями, що візуалізують зруйновані міста, обличчя тих, хто вижив, і простори, де війна залишила свій слід. Вони доповнюють текст і поглиблюють емоційне сприйняття прочитаного.
Ця книжка — потужне поєднання літературної майстерності, репортажної чесності та документального фокусування. Ця книжка — необхідна частина сучасного українського літературного досвіду, який фіксує біль, втрати, але ілюструє силу людини й суспільства, що продовжують жити й пам’ятати.
____________________________________________________________________________________________________________
«Сага Марсового поля», Вероніка Карачевська
«Сага Марсового поля» — про гіркоту втрати й силу любові, що залишається навіть після смерті. Вероніка Карачевська прожила особисту трагедію — втрату близької людини, яка стала не лише болем, а й поштовхом до глибокого осмислення. Її досвід поєднується з історіями інших родин, чиї життя назавжди змінила війна. Але пам’ять про загиблих і любов до них здатні давати сили жити далі, ставати точкою опори та джерелом внутрішньої стійкості.
Авторка звертається до теми резильєнтності — внутрішньої здатності відновлюватися після втрат, повільно, через прийняття й проживання болю. Це шлях, який кожен проходить по-своєму, але ця книжка — щирий, глибокий текст — може стати підтримкою для тих, хто теж переживає втрату. У найтемніші миті ця книга нагадує: світло залишається, навіть якщо його майже не видно.
____________________________________________________________________________________________________________
