Текст як спосіб фіксувати і свідчити: ТОП-5 репортажів

Для чого нам репортаж? Це жанр на межі журналістики й літератури, фактажу та емпатії. Він фіксує голоси очевидців і контексти, які випадають з офіційних зведень новин. Новини ж швидко стають просто заголовками й цифрами. Репортаж натомість формує спільний досвід, кристалізуючи відчуття реальності й уміння збагнути, відчути, пережити спільну травму. Зібрали у добірці п’ять книжок-свідчень, які документують досвід війни, втрати, виживання, гідності й зниклих міст.

______________________________________________________________________________________________________

«На власній шкірі. Історії, розказані вцілілими», Світлана Ославська

Воєнні злочини. Здається, за роки щоденного використання у мене виробився імунітет до цих слів. Так стається з багатьма «щоденними» словами. Разом із новизною вони втрачають емоційну силу й деколи — навіть зміст. Наче букви калатають у порожнечі, глухо вдаряючись об стінки оболонки. Війна. Вторгнення. Обстріли. Тортури. Окупація. Із часом вони стають просто словами, як слова «просто» чи «слова», і вже не відбивають жаху, який означають. Але кожна особиста історія нагадує, що за цими словами — щось пережите кимось, пережите насправді.

із передмови Світлани Ославської

Впродовж 2022–2024 років журналістка Світлана Ославська документувала свідчення воєнних злочинів, які росіяни скоїли на окупованих територіях України. Авторка спілкувалася з уцілілими в Снігурівці, Шевченковому, Ягідному й інших містах і селах, що пережили окупацію. Ці люди буквально на власній шкірі зазнали терору російського вторгнення. Вони були свідками того, як розстрілювали їхніх близьких. Як знищували будинки, вулиці й цілі міста. Пережили тортури і нелюдське поводження, викрадення, зґвалтування. Але росіянам не вдалося позбавити цих людей гідності.

«На власній шкірі» – це відверте висловлювання про злочинність російської агресії, і водночас свідчення про силу окремих людей.

______________________________________________________________________________________________________

«77 днів лютого», Reporters 

Наша пам’ять насправді є не найнадійнішим інструментом. Вона легко надається до маніпуляцій, покладатися на неї загалом доволі ризиковано. Тим паче, коли йдеться про максимально загострені емоційні стани, про стан граничної сердечної вивернутості, засліплення, оглушеності. Якісь речі забуваються поза нашим бажанням — пам’ять просто витісняє їх, розпихає темними закутками, затемнює. Апелювати до пам’яті — справа взагалі не надто вдячна. Значно логічніше звертатися до очевидців, які свого часу знайшли силу говорити й свідчити.

із передмови Сергія Жадана

У дитинстві вона не могла зрозуміти, чому люди у фільмах про блокаду Ленінграда постійно лежать. А коли Маріуполь узяли в облогу росіяни, і вона з чоловіком багато днів прожила без води, їжі й тепла під постійними обстрілами, зрозуміла — коли лежиш, то економиш сили та енергію.

У «77 днів лютого» увійшли репортажі, написані журналістками українського видання Reporters у період між 23 лютого і 9 травня — двома символічними датами в російській мілітарній ідеології. Вторгнення російських військ в Україну зупинило лік днів і відкинуло українців у міжчасся, де досі триває лютий — місяць початку великої війни. У цьому міжчассі і в цих відвертих історіях є біль, страх, ненависть, подекуди відчай. Та головне — надія. Це оголений нерв і чесний голос нової української дійсності, який журналістки і авторки Reporters зафіксували із перших вуст.

______________________________________________________________________________________________________

«Вони перемогли. 11 історій про людей з ранами — видимими і невидимими», Анастасія Федченко

«Вони перемогли. 11 історій про людей з ранами — видимими і невидимими» – це щемка книжка про наслідки війни та людей неймовірною фізичної та духовної сили, що борються з ними. Війна може завдавати різних ран, як видимих, так і невидимих: 11 людей, які розкажуть свої історії на сторінках цього видання, навчать вас обертати біль на силу та перетворювати сльози на посмішку.

Їхні життєві історії змусять вас плакати та сміятися, але, найголовніше, стануть взірцем жаги до життя та внутрішнього стрижня, який неможливо зламати.

Ця книжка – про невичерпну силу кожного українця та українки у боротьбі з ворогом.

______________________________________________________________________________________________________

«Сєвєродонецьк. Репортажі з минулого», Світлана Ославська

У червні 2022 року російська армія окупувала Сєвєродонецьк. Зникли місця і цілі ландшафти. Зникли стіни, люди і те, що виникало між ними. Але залишилася пам’ять.

Ця книжка — збірка репортажів 2021-2022 років про Сєвєродонецьк, рідне місто Світлани Ославської. Тоді це була спроба побачити своє місто таким, як є. Сьогодні — документ, який фіксує його таким, яким воно уже не буде.

Люди, локації, події — авторка створює цілісну панораму, показує місто очима його мешканки, але водночас не боїться іронізувати та бути об'єктивною. Яким було життя Сєвєродонецька до 2022 року? І який шлях він подолав, щоб позбутися статусу радянського промислового міста, а усвідомити себе нарешті українським?

______________________________________________________________________________________________________

«Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці», Марічка Паплаускайте

...історія Української залізниці є символом самої війни, у ній вся відвага, тривкість, відданість, самопожертва, а ще — віра. І все це — у дивовижних масштабах.

Стівен Фрай

Ця історія починається з розкладу на центральному залізничому вокзалі столиці, де на електронному табло світяться жовтим назви міст, до яких поки що не їдять поїзди: Керч, Мелітополь, Донецьк, Маріуполь, Луганськ, Севастополь, Євпаторія. Але про них памʼятають і їх відвойовують. Залізниця першою після армії заходить на деокуповані території, на ходу ремонтуючи колії. Відповідає за безпеку перевезення перших осіб країн-союзників і світових зірок до нашої столиці. Рятує, дає прихисток, забезпечує армію і оборонну промисловість. Дарує надію і єднає. 

Українська журналістка Марічка Паплаускайте проїхала понад 8 000 кілометрів і провела 40 інтерв’ю аби зрозуміти, як залізниці вдалося стати символом спротиву. Чому навіть у розпал повномасштабної війни сполученням Київ-Варшава курсує лише один потяг? Як залізниця стала головним інструментом волонтерського руху і як на ходу спорудила перші у світі медичні поїзди-реанімації для евакуації поранених? Хто організував приїзд до Києва Джо Байдена? І чи правда, що українська залізниця досі має зв'язки з Росією?

«Потяг прибуває за розкладом» —  це реальні історії людей, які щодня роблять надможливе заради того, щоб головна артерія країни невпинно працювала. 

______________________________________________________________________________________________________

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними