«Я вважаю, що наука повинна стати темою для великої літератури, великого мистецтва, можливо, навіть великої музики»: Річард Докінз про науку й методи її пояснення ненауковцям

Річард Докінз — британський еволюційний біолог і письменник. Відомий популяризатор науки та раціонального підходу. Атеїст. У своїх працях критикує ідею бога як творця всесвіту. Народився у Найробі в Кенії, яка на той час була британською колонією, у родині військового. Родина повернулася до Британії, коли Річарду було вісім років. У підлітковому віці Докінз остаточно став атеїстом і дійшов висновку, що найкращим поясненням світобудови є теорія еволюції. У своїх наукових поглядах Докінз дотримується геноцентричного погляду на еволюцію, критикує релігію, псевдонауку, чому й присвячує усі свої книги. Чимало його книжок видано українською мовою. У матеріалі публікуємо розмову із Річардом Докінзом довкола науки, підходів до її пояснення ненауковцям та про ставлення до концепції дарвінізму.

Річарде, Ви не раз казали, що прагнете, аби більше людей мали змогу насолоджуватися наукою так само як музикою, літературою чи мистецтвом. Що, на Вашу думку, неспеціалісти можуть отримати від розуміння науки?

Я вважаю, що те, що наука може нам розповісти — це щось дивовижне і захопливе. Ми майже підібралися до розуміння, чому ми тут, у чому сенс усього, для чого існує життя. Можливо, ми ще не так близько до розгадки походження Всесвіту, але вже знаємо про нього чимало. І це прекрасно. Це неймовірно. Я відчуваю, що митці й поети ще не повною мірою осягнули, наскільки дивовижною є наука і що вона нам відкриває. Тому я вважаю, що наука повинна стати темою для великої літератури, великого мистецтва, можливо, навіть великої музики.

Подивіться — очевидно, що вчені отримують Нобелівські премії з фізики, медицини чи хімії. Але чому б не з літератури? Чому такі люди, як Карл Саган, Пітер Аткінс, Якоб Ароновський — чому жоден із них не заслуговує на премію з літератури? 

Ви вважаєте, що простіше письмо допомагає робити науку доступнішою. У деяких ваших книгах Ви дозволяєте читачеві ніби підслухати сам процес дослідження. Це звернено і до науковців, і до читачів. Чи можете розповісти, які можливості відкриває такий підхід?

Це моя мета — спробувати писати саме так і заохочувати інших учених робити те саме. Це не завжди легко. Я, наприклад, не заздрю сучасним фізикам — їм дуже складно пояснювати свої теоретичні розробки простою мовою. Проте вони могли б хоча б спробувати.

Щодо біологів, моєї власної галузі, це значно простіше. І ви маєте рацію: мені здається, що ми, науковці, краще розуміли б власну роботу, якби пояснювали її так, щоб це було зрозуміло навіть неспеціалістам.

Коли я редагував журнал Animal Behaviour, я намагався відходити від традиційної структури наукової статті (вступ, методи, результати, висновки). Це нудний і шаблонний формат. Замість цього, стаття має бути історією: які експерименти ви проводили, чому, як один експеримент привів до наступного. Це робить текст цікавішим і зрозумілішим.

Тому я вважаю, що чіткий, захопливий стиль у наукових текстах допомагає не лише читачам, а й самим авторам глибше осмислити власну роботу.

Чи могли б Ви трохи розповісти про своїх улюблених письменників прози чи поезії? Хто найбільше вплинув на Вашу роботу? Яку роль відіграє мистецтво у Вашому житті?

Думаю, моїми улюбленими поетами є Гаусман, Єйтс, Руперт Брук та Шекспір. Мене трохи засмучує, коли люди вважають, що їхній раціональний погляд на життя виключає емоції та все, що з ними пов’язане. Я переконаний, що ми можемо раціонально зрозуміти, чому у нас є емоції.

Наприклад, після публікації Егоїстичного гена я отримав чимало листів від людей, які писали, що ця книга довела їх до відчаю, бо змусила думати, що світ – холодний, жорсткий, раціональний, позбавлений емоцій, любові та пристрасті. Це абсолютно помилкове уявлення. Звичайно, у нас є емоції. Звичайно, ми закохуємося. Це частина нашої біології. І хоча, безперечно, врешті-решт це можна пояснити раціонально та науково, але коли ми закохуємося, ми не думаємо про нейронні або гормональні процеси, які активуються. Ми просто закохуємося. Або плачемо, коли слухаємо квартет Шуберта чи читаємо сонет Шекспіра. Тож тут немає жодного конфлікту між тим, щоб бути раціональним науковцем і водночас емоційним поетом.

Я розумію, що коли я закохуюся чи відчуваю сексуальний потяг, то, в певному сенсі, це означає, що мій мозок керується моїми еволюційно зумовленими генами. Але цей зв’язок настільки непрямий, такий довгий і причинно-наслідковий ланцюг настільки невловимий, що це навряд чи допомагає пояснити, що саме відбувається, коли ви переживаєте глибоку пристрасть або сильні емоції. Ви просто їх відчуваєте.

Якби ви могли «воскресити» Чарльза Дарвіна й поговорити з ним сьогодні, що б вам найбільше хотілося йому розповісти? Які досягнення в еволюційній біології, на вашу думку, здивували б і захопили його найбільше?

Гадаю, насамперед я б привітав його з тим, наскільки далекоглядним він був. Його єдина велика помилка – це генетика. Це ключове питання. Думаю, молекулярна генетика його б зачарувала. Фактично, він зацікавився б генетикою Менделя задовго до того, як вона стала молекулярною, тому що вона є цифровою. Менделівська генетика – це цифрова система, і генетика Вотсона-Кріка – теж надзвичайно цифрова, як комп’ютер.

Менделівська генетика цифрова в тому сенсі, що гени існують у вигляді дискретних одиниць: ви отримуєте певний набір генів від матері, певний набір від батька і передаєте своїм дітям визначену підмножину цих генів. Вони проходять через вас, не змінюючись. Це «непорушні» цифрові одиниці. І це дало б відповідь на багато проблем, які турбували Дарвіна. Чимало з них змусили його змінити Походження видів, через що шосте видання книги стало менш науково точним, ніж перше. Дарвін був змушений вносити ці зміни, тому що він неправильно розумів генетику – він просто не знав про неї. Якби він знав про цифрову генетику Менделя, це б врятувало його від багатьох критичних зауважень до першого видання.

А тепер, коли ми говоримо про генетику Вотсона-Кріка, вона настільки надзвичайно цифрова, що фактично є комп’ютерними даними. Вона не двійкова, а чотирирівнева, але за своєю суттю – це комп’ютерні дані. Хромосома – це величезна магнітна стрічка, яка несе інформацію. Це красиво. Це елегантно. Думаю, Дарвін був би в захваті. І, озираючись назад, можна сказати, що еволюція насправді потребує цифрової генетики.

Я готовий припустити, що якщо десь у Всесвіті існує життя, яким би дивним, незвичним і чужорідним воно не було, ми можемо бути впевнені в одному: воно буде дарвінівським, і його генетика буде цифровою. Хоча її деталі, безперечно, будуть дуже відрізнятися від нашої.

Ви казали, що, хоча у науці Ви дарвініст, в етиці Ви антидарвініст. Чи могли б Ви пояснити цю відмінність?

Так, я часто це говорив. Я вважаю, що якщо будувати свою мораль, політику чи уявлення про суспільство, виходячи з дарвінізму, то світ буде дуже неприємним. Вислів «природа кривава в зубах і пазурах» доволі заїжджений, але точний. Такою є природа. Але краса людського буття полягає в тому, що ми маємо силу відійти від цього. Природа не є приємною. Природа жорстока, безжальна, вона кривава в зубах і пазурах. Тому не слід будувати політику на дарвінізмі. Навпаки, вивчайте дарвінізм як ключ до розуміння того, як не варто організовувати суспільство, як не варто будувати політику.

Які загрози для розуміння науки Ви бачите сьогодні? Які нові виклики, якщо вони є? І яка Ваша порада щодо того, як їм протистояти?

Виклик з боку релігії не зник. Він досі існує, але я вже достатньо про це писав. Вважаю, що з’являються нові виклики з боку модних філософських течій, які, можливо, виникли у Франції, а потім стали популярними у Великій Британії та США. Ця філософія у досить непослідовний спосіб ставить під сумнів науку, раціональність, ідею про те, що існує реальний світ, який наука може пояснити. Це поєднується з думкою, що «твоя правда – це твоя правда», що докази не мають значення, що їх можна зневажати або відкидати. У крайніх випадках це виглядає як тотальна недовіра до наукових доказів. 

Яка Ваша улюблена книжка серед написаних Вами і чому?

Зазвичай я відповідаю на це питання книжкою The Extended Phenotype. Це, мабуть, ідея, якою я найбільше пишаюся. Єдина моя книга, написана спеціально для наукових колег, із повноцінними посиланнями, як це заведено в академічних виданнях. Але я люблю всі свої книги. Не відмовився б від жодної.

Climbing Mount Improbable, думаю, найбільш недооцінена – вона продалася найменшим накладом. А я нею справді задоволений. Але, як я вже сказав, не відрікаюся від жодної зі своїх книг.

__________________________________________________________________________________________________________________

Джерело: Quillette.com

__________________________________________________________________________________________________________________

Купити книжки Річарда Докінза

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними