«П’ять хвилин із книжкою»: Радомир Мокрик про переклад книжки «Сім костелів» Мілоша Урбана
Продовжуємо рубрику «П’ять хвилин із книжкою», присвячену перекладачам і перекладачкам Лабораторії! Цього разу знайомимося ближче із Радомиром Мокриком, перекладачем книжки «Сім костелів» Мілоша Урбана. Яким є процес перекладу, що найскладніше і що приносить найбільше радості — найцікавіше із розмови публікуємо у матеріалі!
Переклад — один із найважливіших етапів роботи над іноземними виданнями, адже саме перекладач стає диригентом симфонії книжки: задає їй ритму, тону й звучанню, який має бути суголосним із оригіналом. Рубрика «П’ять хвилин із книжкою» присвячена людям, які закохують чи змушують нас ненавидіти героїв книжки, дають їм голос, формують із написаного світу нову реальність. Саме завдяки роботі перекладачів на наших полицях з’являються світові новинки й бестселери українською мовою.
_______________________________________________________________________________________________________
Як книжка впіймала вас «на гачок»?
Ловити не гачок мене не довелося, адже значною мірою це книжка про закоханість в місто – в місто, яке я й сам люблю. Звичайно, в цій книжці ми маємо справу й з фанатиками, але замилування Прагою, атмосферою міста наскрізне в романі. Ось це занурення в місто, пошук його середньовічної душі - це дуже захоплива історія.
Розкажіть про цікаві новотвори\неологізми над якими ви працювали у цій книжці?
Насправді в цій книжці ситуація вийшла - в певному сенсі - «зворотна». Оскільки сюжет роману часто занурювався в часи середньовіччя, а автор явно насолоджувався смакуванням деталей повсякденного життя, мені також доводилось поринати в світ алхіміків, чинбарів, сідельників чи солеварів. Іноді це вимагало ретельного дослідження зі словником.
Поділіться найскладнішим моментом перекладу, який майже (або точно) довів вас до сказу?
Залюбування містом, яке виявляли персонажі, і яке, безумовно, тішило мене як перекладача, іноді ставало причиною складнощів перекладу, детальний опис архітектурних специфік середньовічних костелів, смакування деталей будівель, опис склепінь, розписів чи вікон – іноді це було справді складним завданням. Одна із заключних сцен роману, яка відбувається, власне, під дахом костела, так само як і напівмарення головного героя – до сказу це, мабуть, не доводило, але іноді до цього наближалось.
Найприємніший момент у перекладі: що змусило вас плакати від щастя чи натхненно працювати всю ніч?
Дія роману відбувається в тій частині Праги, в якій я сам колись жив. Тому всі ці хитросплетіння вуличок, якими бликають герої роману - для мене це ніби прогулянка власними студентськими маршрутами. Ба більше, в якийсь момент головний герой книжки забрів на вуличку, яку не так легко віднайти на карті Праги, але на якій я винаймав кімнатку і якийсь час жив під час першого року свого навчання в Карловому університеті. Це були дуже особистісні миті в цій роботі.
Якби повернути час назад чи погодилися б ви перекладати цю книжку знову?
Це історія в красивій атмосфері з містичними елементами та інтригою, яка тримає читача – і мене як перекладача – в напрузі практично до самого завершення роману. Безумовно, це була дуже приємна мандрівка, яку я залюбки б повторив.
