«Або світ прийме таким мене, як я є, як мене народила мати — або вбʼє, знищить мене. Але я — не поступлюся!»: добірка видань, щоб пізнати постать Василя Стуса

Коли ми говоримо про постать Василя Стуса, то повсякчас пам'ятаємо про неосяжність масштабів його особистості, його таланту, його сили. Втім, Стусова висота — саме та, до якої варто прагнути. Частку цих висот Василь Стус намагався передати усім своєю творчістю й голосом, а найперше — своєму синові, до якого писав численні листи. Ділимося найщемкішими уривками із книжки «Листи до сина»у матеріалі, а також добіркою книжок, які дозволяють глибше зануритися у глибінь Стуса-поета, Стуса-творця і насамперед — Людини. Бо Людина за Стусом — не титул, а обов'язок. 

Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є покищо? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе є найкращий час — творися ж!

Лист до дружини і сина
14.09.1981

____________________________________________________________________________________________________________

***

Дорогі мої — Вальочку, Дмитре!
Дмитрику, ти пишеш, чи є в листі помилки. Є. Ти пишеш:
Добрий день, дорогий тато. А треба — тату. Це клична форма, обовʼязкова в грамотному письмі. Ти пишеш «невезло» (разом), пагано (через а), запнесся (треба -шся), Миколаєвича (треба -йо-). Не кажу, що вживаєш жара (спека!), приходиться (доводиться), переварювати в собі (хоча б уже яке перетравлювати, коли не знайшов кращого слова). Пишеш: допомогаю мамі (треба — а). Пишеш: бо в школі це (треба — цього) учили (треба - вчили) робити. Я читаю менше, чим на Припʼяті (треба — ніж); думаєм на недільку (треба — тиждень) зʼїздити. Скоріше за все поїдем — це зле. Треба: мабуть, мабуть-таки (бо Ти встановлюєш не швидкість поїздки, а точність подорожі). Ще: Валік не йде, радив би вживати дорослу форму — Валентин. Як гадаєш? Із комами в Тебе великої дружби нема: часом ставиш зайві.

Цікаво, як Ти сприйняв свою поразку на іспитах. Поразка — це не тільки біда. Це ще й благо, добро. Вся суть у тому, як сам поставишся до неї. З мого погляду: технікум та ще й такий — то не велике щастя. Але: освіченому треба бути. Освіта — це вид гігієни. Письмо з помилками — то як невмиті руки чи зуби. Поразка мусить стимулювати на чергову перемогу — це логіка сильних (а Ти — мужчина!). У поразці попускають руки — лише слабкі. Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина — тільки освічена. Людина — це обовʼязок, а не титул (народився — і вже людина).

Лист до дружини і сина
14.09.1981

***

Дмитрику, Ти пишеш про Лесю Українку, про її «Лісову пісню». Про все це я міг би багато провадити. І про те, що Леся почала писати, коли наша література була вкрай бідна, як і мова. Тому вона вчила іноземні мови, щоб побагатити і свою, але вірші писати їй було тяжко — своєю мовою, дуже пересолодженою суфіксами (вечір тихесенький, місяць яснесенький), мовою, що не знала іншого, крім замкненого циклу сільської праці й сільської радості. Але все ж таки вона багато зробила, щоб вирватися із цього кола — світу в малому вікні. Вона кликала на ширші простори. Кликала, передусім. Тому її вірші здебільша кличні, їй не ходило про саму себе.

На свій час вона була для України могутньою поеткою. А сьогодні читати її не дуже втішно. Бо ми вже розпанькані на могутніших, зріліших віршах Лорки чи Цветаєвої чи Еліота. Франко це чув, як і Леся. І замолоду писав прегарні вірші («Смерть Каїна» — здається, так зветься його поема, написана десь до 30 років життя, одна із наймогутніших у нього і видатна й по сьогодні). Леся почула, що її вірші не дають їй змоги висловитися до кінця — і почала свої прегарні драми. Із віршів Лесі я люблю, може, 5-6, найбільше — десяток. Решта мене не зачіпає. А драми її я люблю.

«Лісова пісня» — не найкраща, звичайно. Вона тільки найніжніша, найтонша, але — не найглибша. Те, що вчать у школі її, а не іншу драму — нічого не важить. Ось прочитай «У пущі», «Руфін і Прісцілла» — вони тобі сподобаються більше (може, на Твій вік — і ні, але памʼятаю по собі: «Лісову пісню» я обожнював у школі, а решту драм — вже в інституті).

А смисл «Лісової пісні» — такий, як Ти і пишеш. Є така приказка: краще синиця в жмені, аніж журавель у небі. На жаль, є. Мені такі приказки вкрай не подобаються: журавель у небі — прегарний. Є ще така приказка: дурний думкою багатіє. Вкрай гидка приказка. Такі дурні, що багатіють думкою, — літають перші в космос, пускаються з Магеланом довкола світу, йдуть на багаття з Джордано Бруно. Отож: Мавка - для дурних, Килина — для «розумних». Бо Мавка — це мрія, це коротке сонце в сірому житті, Мавка — це свято, Великдень душі. А Килина — це сірі будні, це сало з часником, це повна макітра вареників і жодної зірки над головою. «Життя» любить килин, а мавок убиває. Бо Мавка за день проживе більше, як Килина за 100 років. Бо Мавка — це обрій, світанок, а Килина — як пшоно, висипане курам під ноги. Життя більшості людей — це одна опасиста Килина (пудів на 7 вагою), а Мавка їм ненависна, бо все зове до чогось непевного, нездійсненного, завжди ошукає, залишить у дурнях. А дурнями не бояться бути лише мудрі. Дурні ж хочуть бути мудрими — тому тримаються за Килину, як чорт за грішного душу. Одне слово, драма-феєрія Лесі — це драма людського життя: трагедія журавля в небі і гопак свиней на оборі. Коли ваша вчителька каже, що твори важать тільки ті, що дають серцю й розуму — то вона добра вчителька, вона розуміє літературу і добре відчуває її.

Я не знаю, чи Ти мене зрозумієш: уся література — це оповідь про трагедію. Трагедію життя, яку література вчить не відчувати як трагедію. Ось у «Всесвіті» (читай цей журнал) надруковано вірші Назима Хікмета (80 років, як він народився і, здається, 15 — як помер). Він не був трагічним поетом, хоч 15 років перебув без волі. Він знав, що таке життя, як у нього, — тільки й заслуговує на життя. Прочитайте ці вірші. Там є досить гарні. Ще Ти читаєш Мопассана? Боюся, що Ти в ньому знаходиш не те, що є в ньому кращого. Це великий майстер, але чи стежиш Ти за його майстерністю? Мабуть, ні, бо не вмієш ще того помітити. Ось я прочитав Маркеса «Хроніка одного вбивства» — фінал його винятково описаний художньо. Оце — майстер. Шкода, що я не можу Тобі показати конкретно, в чому велич Мопассана (треба читати разом і аналізувати — кожне слово, кожен жест, кожну ситуацію і т. д.). Прочитай у «Вітчизні» повість Григора Тютюнника (Nº 11, 10-81) — якраз на Твій вік, тобі має сподобатися вона: геть жваво написане.

Тримайтеся, намагайтеся кожного дня ставати ще кращими, аніж досі — аби час нас не брав, аби ми були йому непідвладні. Хіба ж то так забагато?

Сердечне — Ваш Василь
26 січня 1982 р.

____________________________________________________________________________________________________________

Книжки Стуса і про Стуса

____________________________________________________________________________________________________________

«Листи до сина», Василь Стус, упорядкування, передмова, коментарі Дмитра Стуса

Зворушлива епістолярна збірка Василя Стуса, в якій поет-дисидент звертається до свого сина Дмитра, перебуваючи в ув'язненні. Через листи, сповнені батьківської любові, філософських роздумів та моральних настанов, Стус передає синові життєву мудрість, підтримку та віру в силу духу. Ці послання стали не лише особистим спадком, а й важливим свідченням епохи, що відображає боротьбу за свободу, гідність та національну ідентичність.

У цих листах поет, ізольований від родини й оточений репресивною системою, прагне залишити Дмитрові те, чого не зміг дати фізично: присутність, поради, моральну опору. Він говорить про літературу, філософію, рідну мову, честь, страждання, відданість і любов — усе те, що формує особистість і світогляд. Листи стали можливістю не лише спілкування, а й духовного єднання між батьком і сином.

Кожне послання сповнене інтелектуальної сили й емоційної глибини. Стус не приховує болю, але водночас демонструє неймовірну стійкість і прагнення залишатися Людиною попри обставини. Він пише про свою мрію побачити Україну вільною, про потребу бути відповідальним і чесним — перед собою, родом, нацією.

«Листи до сина» — щира сповідь, написана в найскладніших умовах. Вона вражає глибиною думки, чистотою мови та силою духу. Ця книжка — одне з найзворушливіших свідчень батьківської любові в українській літературі, а водночас і маніфест свободи особистості в тоталітарному суспільстві.

____________________________________________________________________________________________________________

«Палімпсести», Василь Стус

Поетична збірка вибраних віршів Василя Стуса з передмовою Костянтина Москальця

У цій неймовірній збірці зібрано найкращі вірші з різних періодів творчості відомого українського поета Василя Стуса, а також найкращі уривки з його листів, сповнені щемких та філософських роздумів. Примітки до деяких віршів гарантовано відкриють для вас нові сенси його поезії і дозволять осягнути її значно глибше.

Книжка має неймовірне оформлення та зручний формат. Над її створенням працювали Галина Стефанова, Костянтин Москалець та Дмитро Стус.

____________________________________________________________________________________________________________

«Небо. Кручі. Провалля. Вода», Василь Стус 

Сила поезії саме в тому, що в ній зберігається нерозщеплена конкретність навколишньої реальності, де є і своя краса, і своя мудрість, і своя етика…

«Небо. Кручі. Провалля. Вода» — збірка поезій, перекладів, статей і листів Василя Стуса, укладена його сином Дмитром Стусом. У ній зібрано найважливіші твори, що відображають художньо-естетичний світогляд поета, його боротьбу за свободу, гідність та національну ідентичність. Символічні стихії — небо, круті скелі, провалля, вода — стають метафорами внутрішніх переживань автора, його духовної боротьби та незламного духу.

Окрім літературної спадщини, збірка містить особистісний вимір — глибоко інтимні тексти, у яких Стус розкривається не лише як поет і борець, а як людина з чутливою душею, батько, син, друг. Уривки з листів і мемуарних роздумів доповнюють образ митця, показуючи його вразливість і водночас силу, самовідданість і віру у високе призначення поезії. Ця збірка — жива розмова крізь роки, заклик не мовчати, не зраджувати себе і свої переконання.

____________________________________________________________________________________________________________

«Справа Василя Стуса», Вахтанг Кіпіані

Стус — один із найпотужніших представників українського шістдесятництва. Радянська влада довго за ним полювала, врешті засадивши дисидента у виправний табір, де він і загинув. Офіційна версія смерті Василя Стуса — зупинка серця. Але чи справді можна довіряти радянській владі, для якої поет був величезною загрозою?

У цій книжці історик і журналіст Вахтанг Кіпіані зібрав архівні документи, які стосуються розслідування над Василем Стусом, а також його листи з тюрми й спогади близьких для нього людей. Побудована на фактах й провокаційна, вона без цензури розкриває всю правду про загибель українського дисидента. Все, що довго приховувалося під грифом «Секретно» — тепер в одному виданні.

____________________________________________________________________________________________________________

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними