«Хто зрозуміє цю Сицилію, еге ж?»: уривок із книжки «Сицилієць» Маріо П’юзо

Майкл Корлеоне, перебуваючи у вигнанні на Сицилії, отримує від батька важливе завдання — допомогти Сальваторе «Турі» Ґільяно втекти до США. Турі — італійський Робін Гуд, що разом із бандою бореться за свободу простих людей, — став на шляху самого capo di tutti i capi сицилійської мафії — дона Кроче. На нього оголошують полювання: живим або, що ще краще, мертвим. Роман «Сицилієць» Маріо П’юзо — це вибухова суміш сили мафії, відчайдушного героїзму і зла небаченого масштабу.

__________________________________________________________________________________________________

Коли компанія увійшла до готелю, охоронники замкнули на замок двері за ними. У вестибюлі нізвідки виринули ще четверо хлопців, й провели гостей коридором. Вони несли себе гордо, наче слуги у палаці імператора.

Кінець коридору перегородили здоровенні подвійні дубові двері. Ще один чоловік, що сидів у високому, схожому на трон кріслі, підвівся і відімкнув двері бронзовим ключем. Він вклонився і по-змовницьки вишкірився до отця Бенджаміно.

За дверима виявився розкішний номер з кількома кімнатами. Відчинені панорамні вікна відкривалися на пишні сади, від яких віяло ароматом лимонів. Коли вони увійшли, в номері Майкл побачив двох чоловіків. Майкл здивувався, що дона Кроче так ретельно охороняють. Він був другом Ґільяно, довіреною особою міністра юстиції з Риму, а тому й карабінери, що юрмилися в місті, йому б не нашкодили. Тоді кого і чого так боявся великий дон? Хто був йому ворогом?

Меблі у вітальні в номері були створені для якогось італійського палацу: велетенські крісла, дивани, завдовжки і завглибшки як маленькі човни, здоровенні мармурові столи, місце яким було радше в музеях. Усе це вигідно облямовувало чоловіка, котрий щойно увійшов із саду назустріч гостям.

Він став і простягнув руки для обіймів. Заввишки дон Кроче був майже такий, як і завширшки. Сиве густе волосся, кучеряве, як у негра, і акуратно підстрижене, увінчало його голову, як велика грива. Очі мав, як у ящірки, — темні, наче дві родзинки, що втиснулися понад парою м’ясистих щік. А ці щоки скидалися на два товсті шматки червоного дерева — ліва спадала вниз, а права морщилась від надміру плоті. Губи його були навдивовижу витончені, а над ними росли ріденькі вуса. Товстий імператорський ніс, наче клин, збивав те обличчя докупи.

Та все, що нижче імператорської голови, було вкрай простацьким. Великі недоладні штани оперезали його здоровенний живіт, тримаючись на широких бежевих підтяжках. Його широка сорочка була біла і щойно випрана, але непрасована. На ньому не було ні краватки, ні піджака, а на мармуровій підлозі він стояв босоніж.

Дон не скидався на того, хто «змочує собі дзьоба» з кожного бізнесу в Палермо, аж до найнижчих прилавків на ринковій площі. Не вірилось, що на ньому лежить відповідальність за тисячі смертей; що на заході Сицилії в нього було більше влади, ніж у римського уряду; що він був багатшим за герцогів і баронів, котрі володіли величезними сицилійськими маєтностями.

Дон Кроче рвучко і легко обійняв Майкла і сказав:

— Я знався з твоїм батьком, ще коли ми були дітьми. Тішуся, що в нього виріс такий хороший син.

Потім він спитав гостя, як далася йому дорога і чи не хоче він чогось. Майкл усміхнувся і відказав, що не відмовився би від скибочки хліба і крапельки вина. Дон Кроче тут же відвів його в сад, бо, як і всі сицилійці, їв надворі за кожної нагоди.

Стіл стояв біля лимонного дерева й аж виблискував начищеним посудом і білосніжною мереживною скатертиною. Прислуга відсунула широкі бамбукові крісла. Розсадкою гостей дон Кроче керував із жвавою поштивістю, яка годилася б для когось молодшого — йому ж було вже за шістдесят. Майкла він посадив праворуч, а брата, священника, ліворуч. Інспектора Веларді і Стефана Андоліні він посадив навпроти себе. Схоже, до обох Кроче ставився з явною прохолодою.

Сицилійці ніколи не скаржаться на апетит, якщо є чим його вгамувати. Місцеві дозволяли собі відпускати не так уже й багато жартів про дона Кроче, але один з них каже, що він радше смачно поїсть, ніж піде вбивати ворога. Зараз він сидів з усмішкою милостивої насолоди на обличчі. Ніж та виделка були вже в руках, коли прислуга принесла їжу. Майкл окинув поглядом сад. Його відгороджував високий кам’яний мур, а всюди по периметру за столиками — не більше ніж по двоє — сиділо щонайменше десять охоронників. Вони сиділи на деякій відстані, аби не заважати дону Кроче і його гостям. Весь сад пашів ароматами лимона й оливкової олії.

Дон Кроче особисто подбав про почастунок для Майкла, поклав йому на тарілку шматочок смаженої курки з картоплею, простежив, щоб на тарілку зі спагеті йому натерли сиру, наповнив його келих місцевим каламутним білим вином. Робив він це із великою цікавістю, по-щирому турботливо, наче добре поїсти й випити важило по-справжньому багато для його нового друга. Майкл зголоднів, бо із самого світанку й ріски в роті не мав, а дон постійно докладав щось йому в тарілку. З тарілок решти гостей він не зводив очей також, і коли необхідно, давав слугам знак, щоби ті наповнили келихи чи наклали в порожній посуд ще їжі.

Коли вони нарешті доїли й взялися посьорбувати еспресо, дон уже був готовий переходити до ділової розмови.

— Тож ти збираєшся допомогти нашому другу Ґільяно втекти до Америки, — заговорив він до Майкла.

— Так мені наказано. Я мушу пересвідчитися, що він безпечно дістанеться до Америки.

Дон Кроче кивнув. Його здоровенне червоно-брунатне обличчя набуло виразу сонної люб’язності огрядного чоловіка. Для його вигляду та статури його дзвінкий голос звучав дивно:

Ми з твоїм батьком усе узгодили, я мав доставити Сальваторе Ґільяно до тебе. Але в цьому житті не все йде гладко, постійно стається щось непередбачуване. Тепер мені складно дотриматись своєї частини угоди, — він простягнув руку, щоби не дати Майклу перебити його. — І не з моєї вини. Я не змінював домовленостей. Але Ґільяно тепер нікому не вірить, навіть мені. Багато років, майже з першого дня його життя поза законом, я допомагав йому вижити. Ми стали союзниками. Завдяки моїй допомозі він став найвпливовішою людиною на Сицилії, хоча зараз він не більше, ніж двадцятисемирічний хлопчисько. Але його час спливає. П’ять тисяч італійських солдатів та бійців воєнізованої поліції розшукують його в горах, а він усе одно відмовляється довіритись мені.

— Тоді я ніяк йому не зараджу. Мені наказано чекати не більше семи днів, а потім я мушу вирушати до Америки.

Говорячи ці слова, Майкл думав, чому ж батькові так важливо було допомогти Ґільяно втекти. Майкл як ніколи хотів вернутися додому після стількох років вигнання. Він  переймався за батькове здоров’я. Коли Майкл втікав з Америки, серйозно поранений батько ще не вставав з лікарняного ліжка. За час Майклової відсутності його старшого брата Сонні вбили. Клан Корлеоне вплутався у відчайдушну війну за виживання проти п’яти кланів Нью-Йорку. Та війна перекинулась з Америки у саме серце Сицилії і забрала життя юної Майклової дружини. Правда, батькові посланці повідомили Майклу, що старий дон уже оклигав від поранень, уклав мир із п’ятьма кланами і домовився, щоби з Майкла зняли всі обвинувачення. Але Майкл знав, що батько чекає, аби він приїхав і став його правою рукою. Всі родичі чекали зустрічі з ним — і сестра Конні, і брат Фредді, і зведений брат Том Гейґен, і бідолашна мати, котра досі оплакує смерть Сонні.

Побіжно Майкл думав про Кей: він безслідно зник два роки тому, то чи вона думає про нього й досі? Але найголовніше: чому батько відкладав його повернення? Причиною цьому могло бути тільки щось вкрай важливе, що стосувалося Ґільяно.

Раптом Майкл зауважив, що інспектор Веларді не спускає з нього своїх холодних блакитних очей. Худорляве аристократичне обличчя скривилося у зневажливу міну, наче Майкл проявив якусь слабину.

 — Трохи терпіння, — сказав дон Кроче. — Наш друг Андоліні виконує обов’язки посередника між мною, Ґільяно і його родичами. Ми маємо домовитися всі разом. Коли закінчимо тут, поїдеш до батьків Ґільяно у Монтелепре, це якраз по дорозі до Трапані, — дон Кроче на мить замовк і всміхнувся. Тій усмішці не вдалося розтулити його здоровенні щоки. — Я знаю про твої плани. Про всі, — наголосив він, але Майкл подумав, що всіх планів він знати не може. Хрещений батько нікому й ніколи не розповідав усього. 

— Всі ми, хто любить Ґільяно, — люб’язно провадив далі дон Кроче, — сходимося у двох питаннях. Йому більше не можна залишатися на Сицилії і він мусить емігрувати до Америки. Інспектор Веларді погоджується з нами.

— Це дивина навіть для Сицилії, — з посмішкою відповів Майкл. — Інспектор очолює поліцію, яка заприсяглася спіймати Ґільяно.

 Дон Кроче коротко і не надто щиро реготнув.

— Хто зрозуміє цю Сицилію, еге ж?

__________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Сицилієць», Маріо П’юзо

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними