«Визначити, що таке колір, — справа непроста, але визначити, що таке жовтий, ще складніше»: 5 цитат із книжки Мішеля Пастуро «Жовтий. Історія кольору»
Історія кольору — це передусім яскраво оздоблена історія людства, а праці Пастуро — це хронологічна палітра культурного розвитку від манускриптів, вітражів і геральдики до одягу, живопису і масової культури. Художньо обрамлена й історично доведена одіссея жовтого кольору — книжка «Жовтий. Історія кольору» французького медієвіста Мішеля Пастуро описує тернистий шлях, який вдалося подолати всім відтінкам жовтого, щоб заполонити світ людини. Ділимося п'ятьма цитатами із книжки у матеріалі!
_________________________________________________________________________________________________________
Перед тим як написати монографію, було моє університетське викладання; а перед викладанням — мої дослідження. І моїм дослідженням вже пів століття. У певному сенсі книжка про Жовтий уже існувала до своєї появи, бо я не працюю з кольорами по одному. Коли я проводжу дослідження, я опрацьовую всі досьє водночас. Жоден колір не існує окремо: коли я говорю про Реформацію і кольори — я маю на увазі їх усі разом.
Мішель Пастуро, із матеріалу-розмови про розуміння кольорів та спадкоємність любові до них
_________________________________________________________________________________________________________
Читайте уривок із книжки «Синій. Історія кольору», а також із книжки «Жовтий. Історія кольору»
_________________________________________________________________________________________________________
Визначити, що таке колір, — справа непроста, але визначити, що таке жовтий, ще складніше. Сказати, що це колір лимона, шафрану, золота і стиглого зерна, як зазвичай пишуть у словниках, не помилка, але й справжнім означенням таке формулювання не назвеш. А твердження, що жовтий — це колір, розташований у спектрі між такою і сякою довжиною хвилі, може задовольнити тільки фізика. Бо що з такого означення гуманітарним наукам? Нічого, геть нічого.
Поява гербів у ХІІ столітті стала для жовтого кольору переломним моментом — мало не другим народженням. Уперше в Європі знакова система, що значною мірою ґрунтувалася на кольорі, віддала жовтому чільне місце. Що не вдалося літургії, те за кілька десятиліть вдалося блазону: перейти від трьох (білий, червоний, чорний) до шести базових кольорів (білий, червоний, чорний, зелений, жовтий, синій). А ще жовтий уперше отримав власну, незалежну від матеріальної складової символіку. Тоді жовтий з’явився як абстрактний колір, а не як розмаїття пігментів, барвників, сяйва і технік. Так у царині емблем і символів жовтий швидко наздогнав білий, червоний і чорний. Ще трохи стримана в ХІІ столітті, його символіка збагатилася протягом наступних століть і вийшла за межі геральдики.
Як показують сучасні лабораторні дослідження, кожен художник і кожна майстерня мали власну «кухню», де виготовляли жовтий та інші кольори. Залежно від способу подрібнення, природи зв’язних речовин і додавання тих чи інших домішок, один і той самий пігмент проявлявся дуже різними кольорами. Із сумішами так само: вохриста глина реагує по-різному, якщо до неї додати свинцевий жовтий або трохи аурипігменту. З 1600-х років деякі майстерні, де художники співпрацювали з ученими, здобували експертні знання у сфері поєднання кольорів та хімії пігментів. Наприклад, так сталося в Антверпені, у майстерні Рубенса, де працювали художники, їхні численні помічники, кожен із яких спеціалізувався на конкретному завданні, а також науковці, вчені єзуїти, філософи, гравіювальники й навіть фарбарі.
З погляду науки, XVII століття було для жовтого — як і для решти кольорів — важливим періодом змін. Зростала цікавість учених, збільшувалася кількість експериментів, з’являлися нові теорії й класифікації. Насамперед це стосувалося фізичних наук, зокрема оптики, яка з ХІІІ століття майже не розвивалася. З 1600-х років почало з’являтися багато міркувань про світло і, відповідно, про кольори, їхню природу, сприйняття і класифікацію. До того часу звичним порядком розташування кольорів на осі вважали арістотелівський (або приписаний йому), про який я вже неодноразово згадував: білий, жовтий, червоний, зелений, синій, фіолетовий, чорний. Білий і чорний досі вважалися повноцінними кольорами, а жовтий стояв між білим і червоним, тож зелений, розташований значно далі, не був перехідним кольором між жовтим і синім: саме тому художники і фарбарі дуже рідко змішували жовтий і синій, щоб отримати зелений. До спектрального порядку кольорів, який відкрив Ньютон 1666 року, було ще далеко, хоча багато вчених уже намагалися поставити під сумнів арістотелівську класифікацію.
А якими ж будуть результати протягом наступних десятиліть, коли масштабна і бурхлива глобалізація таки завершить свою справу? Синій так і лишиться улюбленим кольором європейців, а жовтий, колір-нелюб, і далі нестиме на собі символічний тягар важкого минулого? Здається, деякі збурення й шуми несуть у собі зміни не тільки у сфері політичної символіки чи повсякденного вжитку, а й у системі цінностей і сприйняття. Якби я був не істориком, а митцем — художником, стилістом, ілюстратором, дизайнером чи рекламником — то неодмінно скористався б цим і поставив би на жовтий. Я взяв би за мету вибороти йому гідне місце, яке він обіймав у греко-римській античності, а тоді втратив у хаосі Середньовіччя й так і не зміг собі повернути.
Жовтий — колір майбутнього?
_________________________________________________________________________________________________________
Замовити книжку «Жовтий. Історія кольору», Мішель Пастуро
В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
Замовляйте книги на сайті інтернет-магазину laboratory.ua: кешбек і безкоштовна доставка за замовлення від 500 грн
Більше книг про мистецтво шукайте за посиланням у книжковому інтернет-магазині laboratory.ua
