Літо в книжках Лабораторії: добірка історій із літнім вайбом
Які книжки створюють відчуття літа? Морське узбережжя, спекотні міста, неспішні канікули, родинні історії, перші закоханості й теплі вечори — усе це можна знайти в романах, що особливо добре читаються саме в цю пору року. Якщо шукаєте, що почитати влітку, то лаборанти якраз зібрали книжки Лабораторії, які подарують літній настрій і зроблять ваше літнє читання ще атмосфернішим!
_________________________________________________________________________________________________________________
#Янгедалт, підлітки, feel-good роман, дорослішання
Якщо вам здалося, що Солона — така собі архаїчна провінційна вуличка, то враження це абсолютно помилкове. Наша вулиця — справжній Бродвей, мейнстрим, центр усесвіту. Тут і пристрасті, і культура, і кулінарія, і навіть найсучасніші зразки світової моди.
«На вулиці Солоній», Ія Морела
На вулиці Солоній не існує злих людей. Є дивакуваті, гучні, мовчазні, скандальні або зовсім беззахисні. Їхні родинні історії переплітаються з вуличними легендами, де річка, поле і двір стають частиною кумедного та трохи загадкового світу.
І саме тут, у затишному передмісті біля річки Самари, кучерява і спостережлива семирічна Сявка та її невгамовний друг Тюба вирушають у свої нескінченні літні пригоди. Вони ховаються від дорослих у старій ванні, відкривають пепсі-магазин, рятують уявних привидів, лякають себе страшними історіями, створюють лицарські ордени й разом з тим переживають свої перші моральні потрясіння. А ще зʼясовують, чому дорослі такі дивні, і намагаються зазирнути туди, де закінчується останній день літа.
Важливе застереження!Після прочитання «На вулиці Солоній» можливі побічні ефекти: неконтрольований сміх, бажання видертися на паркан, а також гостра потреба зателефонувати комусь із дитинства й сказати: «Пам’ятаєш?..»
_________________________________________________________________________________________________________________
#Лабораторія класики, стосунки, Франція, дорослішання, сексуальність
Я була не в тому віці, щоб спокушатися вірністю. Я мало знала про кохання: тільки побачення, поцілунки й розчарування.
«Привіт, печале!», Франсуаза Саґан
Спекотне літо, Французька Рив’єра і сімнадцятирічна Сесіль — втілення безтурботної юності, нестерпної чарівності і пристрасті до життя. Вона відпочиває на віллі свого батька — диявольськи прекрасного серцеїда, і його нової коханки, насолоджуючись плаванням, мріями і романтичними пригодами зі студентом-юристом.
Але ідеальний світ опиняється під загрозою, коли на віллу приїздить найкраща подруга її покійної матері, і між дорослими зароджується кохання. Юна Сесіль вдається до підступного плану, щоб розлучити їх... Але чи впорається вона із трагічними наслідками власних темних бажань?
«Привіт, печале» — це позачасова провокативна історія, що розбиває вщент традиційне уявлення про шлюб, дорослішання, свободу і сексуальність. Франсуаза Саґан досліджує темінь людської душі і силу взаємозв'язків так, що ви не вийдете звідти неураженими.
_________________________________________________________________________________________________________________
#Підлітки, стосунки, дорослішання, сексуальність, квір-література
Я знаю, що в п’ятнадцять років усі розчаровуються, але усвідомлення цього не полегшує мого відчаю. Таке відчуття, ніби я острів, відокремлений від усіх інших. Можливо, ми всі — острови, відокремлені один від одного.
«Засмага», Хлоя Мішель Говарт
Спекотне літо у тихому ірландському селі Кроссмор стає переломним для юної Люсі. Вона завжди відчувала себе чужою серед людей, для яких заміжжя і материнство — це єдиний правильний шлях для жінки. І навіть тісна дружба із вродливим і турботливим Мартіном — втіленням ідеального партнера — не здатна запалити її серце. Аж доки не спалахує іскра, що лишає глибокий опік сліпого захоплення і безтямного руйнівного кохання між нею і шкільною подругою Сюзанною.
Люсі через страх осуду свого маленького і консервативного оточення живе подвійним життям, приховуючи справжню, найвідвертішу частину себе. Таємні зустрічі, погляди і крадькома проведені миттєвості залишаються для Люсі і Сюзанни єдиним порятунком від тиску суспільства.
Але закінчення школи несе з собою можливість покинути Кроссмор. І тепер Люсі мусить обирати між двома місцями, двома людьми і двома майбутніми, кожне з яких видається складнішим за інше. І лише один шлях принесе їй справжнє щастя.
_________________________________________________________________________________________________________________
#Подорож, сімейні стосунки, травма поколінь, пошук себе
Для щастя потрібно, щоб хоч хтось пам’ятав твоє ім’я.
«Приходь без дзвінка», Світлана Бєлоусова
Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.
Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?
Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.
_________________________________________________________________________________________________________________
#Романтика, стосунки, російсько-українська війна, сучасна проза
Моє серце кам’яніє та плавиться одночасно. Невтомний орган викачав усі почуття, процідив через шкіру назовні, перетворив на краплі поту й залишив висихати під липневим сонцем.
Під промінням війни волога висихає швидко.
«Не закохуйся, Єво!», Альона Рязанцева
Валіза, розбите серце і шалене бажання жити — це все, що залишилося в тату-майстрині Єви після втечі з рідного Сіверськодонецька. Новий дім, село Кунча на Хмельниччині, зустрічає дівчину безробіттям, туалетом на вулиці, холодним тазиком для купання і ще холоднішими поглядами людей. І коли здається, що гірше бути не може, у сусідній будинок заселяється колишній. І не сам, а разом із мамою, яка ненавидить Єву, і новою нареченою.
Трішки імпровізації — і Єва з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих: усе просто, без почуттів і з одним непорушним правилом — не закохуватись. Але серце, той ще волелюбний орган. І в час, коли здається, що війна забрала все — рідне місто, роботу, впевненість у завтрашньому дні — чи варто відбирати ще й кохання?
_________________________________________________________________________________________________________________
#Реальні події, фемінізм, мистецтво, відомі люди
— Що ти робитимеш, якщо Франсуаза тебе покине? — питаю я, спираючись на його сильну руку.
— Те, що і завжди. Знайду іншу жінку.
«Закохані в Пікассо», Джин Мекін
Заплутаний і водночас виразний портрет жінок, які внаслідок любовних інтриг, численних скандалів і мистецтва потрапили в епіцентр життя геніального Пікассо — але цього разу пензля триматимуть вони самі.
Алана — молода журналістка. Її матір померла і не залишила по собі нічого, окрім ниточок, що ведуть у 1923 рік, де гламурні жінки — героїні життя Пікассо — існували у тіні слави митця. Сповнена рішучості розкрити те, ким насправді була її матір, Алана розшукує їх — жінок, які знали правду, що ховається під полотнами художника: ревнива дружина, коханка-художниця, американка-господиня й таємнича іспанська покоївка, яка полонила погляд і пензель Пікассо на одне спокусливе літо. Але ким насправді були ці жінки і що з ними сталося? І що врешті станеться з нею?
Бурхливе минуле і реальність, наповнена напруженими стосунками, світом, де в артжурналістиці домінують чоловіки, та дедалі більшою загрозою громадянським правам в Америці, зіштовхуються. І в ту мить, коли суворі істини піддаються Алані, виявляється, що найнезвичайніший портрет, який доведеться розгадати, — її власний.
«Закохані в Пікассо» — це сміливий, розкішний портрет великого митця та жінок, які надихали, розчаровували, кохали та ненавиділи його.
_________________________________________________________________________________________________________________
#Крим, родина, стосунки, дорослішання, психологічний роман
Море переслідувало їх, ховалося за горами, зазирало у водійське опущене скло автівки, солило й вудило відблиском серпневого сонця. Здавалося, що літо ніколи не закінчиться, як і дружба, — чи що там було між тими, хто зняв із себе все зайве, віддалився від чужих очей і прихильностей, пізнав задосить одне одного, щоб розійтися назавжди.
«Час невдах, або в кримській столиці хмарно з проясненнями», Міла Смолярова
Їх зведе спекотне літо 2003 року у самому серці кримського півострова. Там, де нерозсудливість здається мірилом свободи, а доросле життя тільки починається і нагадує гру «Хто перший?». Ще немає соціальних мереж, ніхто не знімає лавсторі, а мобільна розмова триває кілька перших безкоштовних секунд. Зізнання в коханні розчиняються у сигаретному диму й тонуть на дні коньячних келихів, залишаючи після себе присмак недомовленостей і сміливих обіцянок. Кого ж Він обере – архітектуру чи дівчину в робочому комбінезоні? І чи правильним виявиться цей вибір?
Це роман про Крим. Про автономний півострів без додатку «окупований». Про інфантильне покоління, яке лиш вчиться жити, помиляється і кохає. І про рідкісну розкіш не обертатися назад у часі.
_________________________________________________________________________________________________________________
#Сучасна проза, пригоди, дорослішання, ностальгія
Ця мала розбишака Ірка буде жити в мені до самої смерті. Саме вона породжує особливу любов до життя.
«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем», Юлія Мак
Дотепна і така тепла історія про літні канікули, що повертає в дитинство та юність. Від перших дитячих пригод в селі з сіном та кукурудзою до дорослішання та складних внутрішніх змін. Когось затягнула рутина кар’єрного зростання, а хтось став на захист України, хтось став зразковим сім’янином, а хтось досі вчить дівчат-підлітків як стати ідеальними. Що ж тримає їх разом, застиглих в спогадах Толіків?
Кінець 90-х — початок нульових. Головна героїня Ірка, неначе перемотуючи касету олівцем, повертається в час, коли по мобільному розмовляли перші три безкоштовні секунди, слухали молодого Вакарчука та безсмертний хіт «Вона». А ще зачитувалися підлітковими журналами «Cool girl» та «Oops», що ставали першими психологами юних дівчат, а очі виїдав парфумований кокосовий дезодорант «Och». Ви згадаєте як смачно було попоїсти в бабусі, податися з друзями в кукурудзяну мафію і сходити на першу сільську дискотеку. А бешкетні брати завжди будуть поруч і допоможуть полікувати розбите серце чи, можливо, й перетворитися на «ідеальну жінку» – саме таку, якою вони собі її уявляють.
«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман про перипетії дорослішання, юні закоханості, що з роками набули абсолютно інакших відтінків. І слід дитинства, який з нами на все життя — не важливо ким ви стали і як далеко опинилися від місця, де живе ваше дитинство.
_________________________________________________________________________________________________________________
#Пошук себе, романтика, стосунки, українська література, ромком
А що, як наші невдачі — це можливість почати спочатку? А що, як кожен біль — це урок, який робить нас сильнішими?
«Усі персонажі вигадані. Або ні», Юлія Лаба
Ліна завжди жила за чужими правилами: її нудна рутина похвилинно розписана нареченим, який прагне перетворити кохану на зразкову домогосподарку і матір майбутніх дітей. Тож не дивно, коли доля підкидає Ліні шанс усе змінити, вона ризикує — і з головою пірнає у невідомість: яхтовий тур, нові знайомства, дрібка інтриг і привабливий капітан, зустріч з яким перевертає життя догори дриґом.
І все складається ідеально, аж доки минуле не нагадує про себе незагоєними ранами, що змушують Ліну остаточно обрати: пристрасний короткочасний роман чи справжні стосунки? І головне: чи варте кохання того, щоб зректися заради нього найважливішого — самої себе?
«Усі персонажі вигадані. Або ні» — це роман про боротьбу з тиском оточення, сміливість виборювати власне щастя і любов. В першу чергу — любов до себе.
_________________________________________________________________________________________________________________
#Українська література, пошук себе, чуттєва проза, сім'я
Дуся мріяла про щось вічне. Про дім, який нікуди не дінеться, не згорить, не піде під воду, не буде зруйнований і забутий, і про людину, хоча б одну безкінечну людину, яка, так само як і дім, буде завжди на місці. Хіба це так багато?
«Мене звати Дуся», Єлизавета Бурштин
У селі, назву якого знають лише місцеві, горить сливове дерево і будинок, де колись жила велика родина. А в іншому з'являється Дуся — доросла дівчина з плюшевим драконом у руках, чорними руками та розгубленим поглядом. Вона не пам’ятає нічого про себе і не знає, де її дім. Але життя кожного, хто її зустріне, зміниться назавжди.
«Мене звати Дуся» — це історія про пошук себе, дому, власної пам’яті та любові. Про страхи, які ми несемо з дитинства, втрати й відчайдушне прагнення бути видимими. І про те, як іноді чужі люди стають найріднішими.
_________________________________________________________________________________________________________________
Більше видань від Лабораторії знайдете за посиланням
