«П’ять хвилин із книжкою»: Марина Жойа про переклад «Синій. Історія кольору» Мішеля Пастуро

Переклад — один із найважливіших етапів роботи над іноземними виданнями, адже саме перекладач стає диригентом симфонії книжки: задає їй ритм, тон і звучання, які мають бути суголосними із оригіналом. Рубрика «П’ять хвилин із книжкою» присвячена людям, які закохують чи змушують нас ненавидіти героїв книжки, дають їм голос, формують із написаного світу нову реальність. Саме завдяки роботі перекладачів на наших полицях з’являються світові новинки й бестселери українською мовою. У цьому випуску деталями перекладу з нами поділилася Марина Жойа — перекладачка книги «Синій. Історія кольору» Мішеля Пастуро. Яким є процес перекладу, що найскладніше і що приносить найбільше радості — найцікавіше із розмови публікуємо у матеріалі!

Як книжка впіймала вас «на гачок»?

По-перше, це художній альбом. Я з дитинства обожнюю їх гортати! По-друге, це Мішель Пастуро. Нам так не вистачало його magnum opus про кольори.

Розкажіть про цікаві новотвори/неологізми, над якими ви працювали у цій книжці?

Новотворів не було жодних. Пастуро воліє вживати точний науковий термін, а не спрощувати. І не надто прикрашає. Тож довелося триматися в рамках. Дійсно, іноді його називають популяризатором науки. Однак елементів стендапу не знайдеш у цього автора. Також він полюбляє латинські вислови, втім, нічого дивного в тому, що медієвіст любить латину!

Поділіться найскладнішим моментом перекладу, який майже (або точно) довів вас до сказу? (розкажіть про те, що під час перекладу принесло найбільше болю)

Стиль! Унікальний авторський стиль, начебто суто академічний, але за ним проглядається індивідуальність Пастуро. Як передати її? Ця місія перетворилася на пошуки Ґрааля. Звісно, значною мірою допомогла моя друга університетська освіта, яку я здобула у Франції. Після занурення в рідну для Пастуро академічну сферу, безперечно, краще простежуєш його хід думок, традиційні формулювання тощо. А додатково для перекладу я переслухала чимало інтерв'ю з ученим, і найціннішу підказку дало одне з них. У ньому Пастуро зізнається, що все пише від руки, бо писати для нього дорівнює думати. І тоді я згадала, що теж завжди віддавала перевагу ручці та паперу. Взяла товстий зошит, почала робити записи і… крига скресла! 

Найприємніший момент у перекладі: що змусило вас плакати від щастя чи натхненно працювати всю ніч?

Найбільше задоволення принесли інтелектуальні знахідки, назвемо їх так. Мішель Пастуро володіє енциклопедичними знаннями в різних галузях. Тому, звісно, потрібно було консультуватися з науковими джерелами. Знаходити ті джерела, які цитував він. І з художньої літератури також. Наприклад, момент радості був, коли Пастуро принагідно процитував Пруста, а я вже знала, в якому томі «У пошуках утраченого часу» шукати ту цитату (подала її в перекладі Анатоля Перепаді). 

Якби повернути час назад, чи погодилися б ви перекладати цю книжку знову?

Вірю, що всі книжки, і прочитані, і написані, і перекладені, трапляються в моєму житті вчасно.