Як казали дід і баба: добірка книжок до Дня бабусь і дідусів

Хто в дитинстві підгодовував вас смаколиками, розповідав неймовірні історії або дозволяв те, чого батьки не дозволяли? Бабусі й дідусі — ті ще персонажі! Вони дивують, смішать, вплутуються в пригоди й бережуть стільки історій, що вистачило б не на один роман. До Дня бабусь і дідусів, який відзначають 28 жовтня, книжкові лаборанти зібрали 10 книжок про старше покоління — дуже різних героїв, у кожного з яких є своя історія.

______________________________________________________________________________________________________________________________

Іноді достатньо запаху, смаку чи давно забутої речі, щоб пам'ять заговорила…

Після смерті прадіда Андрія його правнука Олеся знову й знову повертається до спогадів про нього. Запахи, смаки, старі речі й випадкові звуки стають зачіпками, що ведуть її у минуле. 

Так із десятків історій, родинних легенд і побутових деталей постає чоловік, який усе життя працював, доглядав сад і пасіку, заварював жасминовий чай для правнуків та вперто знаходив для них козяче молоко. Кожен спогад відкриває нову історію — смішну, щемку, часом болючу, а часом зовсім буденну. 

Жасминовий чай, крем «Арко», старі фотографії, пісні біля ставка, сімейні застілля, радощі, образи й давні сварки — усе це складається в історію кількох поколінь однієї родини. Історію, яка не закінчується, поки є кому її пам’ятати й переповідати.

Чому варто прочитати книжку «Журавлі, віхалка й абрикосова теніска»?

• Подорож крізь родинну пам'ять, у якій легко впізнати власне дитинство, бабусь і дідусів, сімейні застілля й сусідів. 
• Запах жасмину, смак киселю, стара світлина чи випадкова пісня — деталі, через які книжка повертає читача до давно прожитих митей.
• Атмосфера українського повсякдення, де сільський двір, пасіка, сімейні сварки, кумедні непорозуміння й маленькі радощі складаються у теплий портрет родини. 
• Для читачів, які цінують неспішну, атмосферну прозу про дім, родину й людей, чиї історії залишаються з нами ще довго після останньої сторінки.

______________________________________________________________________________________________________________________________

У славну епоху злиплих макаронів дев’яностих і цукерок замість зарплати я жила неголодним дитинством, наповненим її історіями. Звісно, мені малій найцікавіше було слухати про бабусині дитячі роки. І в ті миті за гофрованим часом обличчям можна було роздивитися дівча, яке називали просто Нілкою.

— Шо, може, хочеш жизнєнну історію? — бабуся Ніла, яка лікує головний біль маленькою чарочкою коньяку, а застуду настоянкою прополісу, розпочинала розмову про своє життя. 

Як шістнадцятирічною грузила німецькі бомби на аеродромі біля села, а після війни в саморобній куртці з німецького прапора вступила в технікум і стала найкращою студенткою. Як примерзла спиною до стіни обледенілого гуртожитку, крала дрова з військової частини, зупиняла поїзд пляшкою самогону і вчилася виживати у бідності. І як її життя змінила перша любов. Любов у листах.

Це історія всього покоління «воєнної молоді», яке зустрічає нас на ґанках стареньких хат і обіймає втомленими, старечими руками. Встигнути б почути всі їхні жизнєнні історії…

Чому варто прочитати книжку «Жизнєнні історії. Про буденне, любов і трохи солі»?

• Біографічна історія життя, яка передає всі труднощі, біль і випробування покоління «воєнної молоді».
• Художньо обрамлені й літературно доповнені реальні історії із життя бабусі авторки Софії Мокій, але зі збереженням суті — життям, яким воно є насправді.
• Крізь призму звичних буденних справ, в яких читачі впізнають історію і своїх рідних, книжка відкриває справжнє життя середини, кінця XX й початку XXI століття — Друга світова війна, економічні кризи, політичні гоніння та репресії, крах Радянського Союзу і життя у вільній країні.

______________________________________________________________________________________________________________________________

Полковник Іван Цілик отримує квартиру в самому серці Львову, в якій колись свої юні роки провів письменник-фантаст Станіслав Лем. Історію родини Ціликів переповідає…пудель Домінік, або ж, як його кличуть домашні, «Дом».

Родина Ціликів намагається пристосуватися в цьому домі, який, здається, ніяк не прийме своїх господарів так само, як і вони з важкістю приймають своє потенційне майбутнє тут, у Львові 90-х. А ще ця загадкова скриня, до якої, здається, ніяк не підібрати ключ. Та буває, що чужа таємниця все ж стає твоєю. Так само, як і новий дім…

Чому варто прочитати книжку «Дім для Дома»?

• Емоційний роман про пуделя Дома, який розповідає історію своєї родини, яка переїздить до будинку, в якому колись жив Станіслав Лем.
• Книжка здобула чимало літературних нагород, серед яких премія Європейського Союзу та премія Міста Літератури ЮНЕСКО.
• Історія «без початку й кінця», яка змальовує Україну під час розвалу радянського союзу крізь життєпис однієї родини.

______________________________________________________________________________________________________________________________

Навіть у найсильнішій темряві ми можемо бути світлом одне одному

Життя семидесятирічної Софії вже давно втратило барви. І здавалося, що цей ранок нічим не відрізнятиметься від решти: кава в надбитому горнятку, чергова серія телевізійного детективу, папіроса і киця Анфіса, яка зайняла всі теплі місця у квартирі. Аж доки у двері не постукали. На порозі стояла незнайома жінка і маленька дівчинка Любця, яку Софія бачила лише на фотографіях. Дівчинка, яку мама відправила до неї в ніч, коли колони російської техніки рушили на Херсон.

І саме так жінка, яка вже давно перестала вірити в майбутнє, раптово отримала непросте завдання: зберегти дитину. А маленька, розгублена Любця, мусила подорослішати і триматися лише за мамину обіцянку «Ми по тебе скоро приїдемо!». Але попри те, що війна підступно змінює маршрути і дотриматися найщиріших обіцянок буває зовсім не просто, Любця знаходить нових друзів, розбиває улюблений бабцин сервіз, і вірить в диво.

Чому варто прочитати книжку «Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!»?

• Роман про силу маленьких вчинків, любов і турботу на тлі повномасштабної війни.
• Дебютна історія авторки, що переплітає теми дорослішання, втрати дому і родинних таємниць
• Для шанувальників «Там, де заходить сонце» Олени Пшеничної і «Жизнєнних історій» Софії Мокій.

______________________________________________________________________________________________________________________________

Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…

Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»? 

Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій. 

Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце? 

«Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході. 

Чому варто прочитати книжку «Там, де заходить сонце»?

• Насичена гумором, старечою мудрістю, іронією, зворушливими спогадами та історіями, що перетворює її на своєрідний «книжковий шелтер».
• Дає змогу поглянути на життя мешканців Будинку для літніх людей в ретроспективі історії: від часів радянської окупації до сьогоднішньої повномасштабної війни.
• Гостра художня рефлексія на тему стосунків батьків і дітей, сімейних цінностей, сили материнської любові і людських доль в розпал складних життєвих випробувань.

______________________________________________________________________________________________________________________________

Ельзі сім років і вона дивачка. Бабусі сімдесят сім і вона шалена.

Бабуся – найкращий друг Ельзи, яка розповідає найкращі в світі історії про Країну-Спросоння та Королівство Міамас. Стріляє в перехожих з рушниці для пейнтболу та переконує, що в цьому світі не обов’язково бути нормальним. Пряма, безкомпромісна пані, кроки якої неможливо передбачити.

Але одного дня бабуся помирає, а Ельзі залишаються лише листи, які ведуть її шляхом неймовірних пригод та відкриттів про найдорожчу у світі людину, про сусідів, що поруч, і про увесь світ.

Як залишитися тією безтурботною та щасливою дівчинкою, якою ти була поруч із бабусею? І все-таки за що бабуся просить її вибачити?

Чому варто прочитати книжку «Моя бабуся просить їй вибачити»?

• Це одна з найдобріших казок для дорослих про життя, смерть та таємниці, що виринають назовні.
• «Моя бабуся просить їй вибачити» стала бестселером у США, Німеччині, Норвегії, Ісландії, Південній Кореї та Японії.

______________________________________________________________________________________________________________________________