Гід Книжковим Арсеналом: книжки, на які варто звернути увагу
На Книжковому Арсеналі легко розгубитися серед сотень книжок, стендів і новинок, тому ми зібрали для вас добірку видань, повз які точно не варто проходити. Художня література, нонфікшн, гучні новинки, книжки, про які всі говорять, і тексти, які хочеться забрати із собою ще до першої кави між павільйонами! Зберігайте добірку, плануйте свої фестивальні маршрути і нехай цього року Книжковий Арсенал принесе вам саме ту книжку, яка стане вашою важливою читацькою пригодою!
_____________________________________________________________________________________________________________
«До побачення, телебачення!», Емма Антонюк
#Журналістика, телебачення, дорослішання, пошук себе, сатира
Телевізор — один із соціальних деміургів, він конструює дійсність. Це голка, яка лусне вашу бульбашку і несподівано боляче вколе. Доки креативний середній клас користується пультом лише для зміни температури в кондиціонері, телевізор розказує вашій сусідці, коли міняти долари, продукує мас-маркетних кумирів, створює та руйнує президентів.
(Емма Антонюк у передмові до книжки)
Віра Дорош зростає у родині, де на три кімнати вдвічі більше телевізорів, а правда змінюється залежно від телеканалу. Вимогливість і жорстокість для неї — виховна норма, а завжди бути кращою — єдиний спосіб заслужити любов. Одного дня через збіг обставин підлітка Віра отримує в руки мікрофон регіональних новин. Так починається трагічний, але водночас і комедійний шлях дівчинки, яка мріє про славу у світі українського телебачення. Компроміси із совістю, курйози, домагання, спокуси і ризик — в її історії ви прочитаєте усе, що передує прямому етеру. Усе, що не покажуть у вечірніх новинах.
_____________________________________________________________________________________________________________
«Ненажера», Е. К. Блейкмор
#Франція, історичний роман, готична проза
Вбивця облизує губи й повертає до неї блакитні похмурі очі. Безумовно, кожна людина почасти тварина. Їй спало на думку, що Великий Таррар був би вовком, хоча насправді, міркує вона, він радше нагадує величезну рибу — сріблясту, мляву, голічерева, жалюгідну, далеку від своєї справжньої сутності. Донна безпомічна рибина.
Франція, 1798 рік. Сестрі Перпетуї доручено сидіти з надзвичайним пацієнтом, який потребує цілодобового нагляду. Цього чоловіка повільно вбиває ізсередини золота виделка, яку він сам і з’їв. Але це ще не все — подейкують, що він робив жахливі речі, намагаючись вгамувати власну ненажерливість... яка, як кажуть, мучить його й досі.
Колись Таррар жив у сповненому любов’ю світі серед бідних, але мальовничих краєвидів сільської Франції. Проте цей світ не такий уже й лагідний, і покинутий напризволяще хлопець губить себе серед плутаних стежок революційної Франції, віддаючись на милість незнайомців, доки його нестримний голод починає зростати.
«Ненажера» — моторошний роман, натхненний реальною історією Великого Таррара, ліонського ненажери, що майстерно зображає світ злиднів, голоду, хаосу, надії на виживання тих, хто опинився на маргінесі французького суспільства XVIII століття.
_____________________________________________________________________________________________________________
«Час невдах, або в кримській столиці хмарно з проясненнями», Міла Смолярова
#Крим, родина, стосунки, дорослішання, психологічний роман
Море переслідувало їх, ховалося за горами, зазирало у водійське опущене скло автівки, солило й вудило відблиском серпневого сонця. Здавалося, що літо ніколи не закінчиться, як і дружба, — чи що там було між тими, хто зняв із себе все зайве, віддалився від чужих очей і прихильностей, пізнав задосить одне одного, щоб розійтися назавжди.
Їх зведе спекотне літо 2003 року у самому серці кримського півострова. Там, де нерозсудливість здається мірилом свободи, а доросле життя тільки починається і нагадує гру «Хто перший?». Ще немає соціальних мереж, ніхто не знімає лавсторі, а мобільна розмова триває кілька перших безкоштовних секунд. Зізнання в коханні розчиняються у сигаретному диму й тонуть на дні коньячних келихів, залишаючи після себе присмак недомовленостей і сміливих обіцянок. Кого ж Він обере – архітектуру чи дівчину в робочому комбінезоні? І чи правильним виявиться цей вибір?
Це роман про Крим. Про автономний півострів без додатку «окупований». Про інфантильне покоління, яке лиш вчиться жити, помиляється і кохає. І про рідкісну розкіш не обертатися назад у часі.
_____________________________________________________________________________________________________________
«Як Гітлер украв рожевого кролика», Джудіт Керр
#Втрата дому, автобіографія, Європа, Голокост
Анна спробувала собі уявити: фортепіано нема... квітчастих штор з вітальні теж... її ліжка... усіх її іграшок, включно із м’яким рожевим кроликом. На якусь мить Анну охопив жаль за рожевим кроликом. Він мав вишиті чорними нитками очка — скляні повідпадали багато років тому — і милу властивість падати на лапки. Власне, його хутерко вже давно не рожеве, але таке м’яке і таке рідне. Ну чому вона взяла з собою того пустопорожнього вовняного пса! Яка жахлива помилка! І вже годі виправити!
— Я знав, що треба було взяти з собою набір ігор, — сказав Макс. — От тепер сидить десь той Гітлер і грається в наші змійки-драбинки!
— Ага, і мого рожевого кролика пригортає! — розсміялася Анна. Та попри сміх дівчинці навернулися на очі сльози і котилися щічками додолу.
— Ну що ж, добре, що хоч ми врятувалися, — сказав Макс.
Анна не зовсім розуміє, хто такий Гітлер, але його обличчя вона бачить на плакатах по всьому Берліну. А потім одного ранку вони з братом дізнаються, що їхній батько зник. Мама пояснює, що таткові довелося втекти, але зовсім скоро вони приєднаються до нього. Однак Анна не може збагнути: чому батьки наполягають, що Німеччина більше не безпечна для євреїв?
Так починається довга і небезпечна мандрівка в пошуках нового дому, що пролягатиме крізь Швейцарію, Францію й Англію. Анна залишає позаду дім, друзів і навіть улюбленого рожевого кролика. Хто тепер гратиметься з ним? І хто відповідатиме за все лихе, що коїть Гітлер і його прихильники? Та попри складнощі, її з братом життя наповнюється й новими пригодами: незнайомими мовами, іншими школами, різними країнами і людьми.
«Як Гітлер украв рожевого кролика» — це напівбіографічна історія, заснована на реальних подіях із життя авторки, яка спробувала розповісти дітям, що означає втратити дім і як попри все залишитися собою.
_____________________________________________________________________________________________________________
«1913. Літо століття», Флоріан Іллієс
#Історія Європи, есеїстика, живопис, культура, літературознавство
Епоха крайнощів, жахливе коротке XX століття, починається одного січневого пообіддя 1913 року у Відні. Далі — тиша. Гітлер і Сталін не зустрічалися, навіть коли підписували 1939-го свій фатальний пакт. Тож ніколи вони не були ближче один до одного, як цього холодного січневого дня в парку палацу Шенбрунн.
Феєрії краси, божевілля, самозакоханості й геніальності у світі, що знаходиться за крок до прірви
Пруст шукає втрачений час, а Фройд розмовляє з кішкою на Берггассе, 19. Кафка пише «Перевтілення», а Малевич малює свій квадрат. Стравінський приносить у Париж «Весну священну», а у Мюнхені австрійський художник-поштівник на ім’я Адольф Гітлер продає акварелі біля палацу Шенбрунна, куди того ж дня шкутильгає грузин, на ім’я Сталін.
1913 – рік, у якому дивовижно переплітаються сотні голосів, сцен і випадковостей, що пророкують катастрофу ХХ століття. Від Рільке, Ельзи Ласкер-Шюлер і Томаса Манна до винаходу екстазі й відкриття Нефертіті – усі, хто творять мистецтво, от-от опиняться по різні боки буремної й жорстокої історії. Це останнє літо перед прірвою. І останній подих світу, який ще вірить у красу.
_____________________________________________________________________________________________________________
«У пошуках утраченого часу. Книга 4. Содом і Гоморра», Марсель Пруст
#Франція, лабораторія класики, стосунки, філософія
Згодом це навело мене на таку думку: насолода теж, як і страждання, галаслива, надто коли після неї — через те, що не треба було боятися дітей, тут про це й мови бути не могло попри не вельми переконливий приклад із «Золотої легенди» — доводилося одразу подбати про гігієну.
Наш молодий оповідач дорослішає, поступово відкриваючи вишукані таємниці світського життя, де, за салонними розмовами й баловими інтригами, ховаються справжні драми. Оголюється подвійність людської природи — любов і ревнощі, пристрасть і сором, світські маски й самотність. Барон де Шарлюс опиняється в тенетах небезпечних пристрастей, тоді як наш оповідач, захоплений почуттями до Альбертини, відкриває руйнівні та водночас життєдайні грані кохання.
«Содом і Гоморра» — четвертий роман із циклу «У пошуках утраченого часу» в перекладі геніального українського перекладача Анатоля Перепаді, що оповідає про зіткнення ілюзій і реальності, де людська душа віддзеркалює свої найпотаємніші суперечності, а час постає як єдина справжня сцена нашого існування.
_____________________________________________________________________________________________________________
«Найкраще «найгірше», що могло статися», Юлія Лаба
#Романтична комедія, українська авторка, 18+, сильна героїня
Це в мене тут нічого особливого. Я засмучена хіба що через те, що лишилася без оргазму, але це легко виправити. Ліна — інша. Це її перше побачення за тривалий час. Не скажу, що вона приміряє собі прізвище кожного, хто кличе її на каву, та все ж моя подруга — романтична натура. І сьогодні вранці, коли вона позичала в мене туфлі, то здавалася дуже окриленою. А тепер вона сумна. І мені кортить врізати по яйцях тому, хто її засмутив.
«Персонажі» повертаються — і цього разу все серйозно!
Історія Рії і Лесика доведе, що інколи найкращі історії кохання починаються зі, здавалося б, найгіршого…
Вони надто різні, щоб бути парою: Рія — амбітна архітекторка, яка уникає серйозних стосунків, і найбільше в житті боїться втратити власну свободу, в той час як Лесик — мовчазний власник бару, втілює спокій і надійність. А от їхня дружба видається цілком логічною, міцною і безпечною. Майже ідеальною!
Майже… Допоки випадкова пристрасть не змінює все. І там, де Рія виплекала у собі впевненість, що кохання — це пастка, Лесик готовий терпляче доводити їй зворотнє: що іноді людина поряд може стати єдиною справжньою опорою.
_____________________________________________________________________________________________________________
«Безсмертна пітьма», Тіґест Ґірма
#Горор, романтика, темне фентезі, янгедалт
Іноді розум Кідан приховував від неї важливі речі, тоді дотик пальців міг нагадати їй про все. Трикутник для злості. Квадрат, коли гору бере страх. Коло для моментів щастя.
Пітьма — милосердна гостя. Вона поглинає тебе, не кваплячись.
Кідан Адане — спадкоємиця династії, яка виросла далеко від невловимих тіней і людських кровних ліній, що отримують владу завдяки союзу з безсмертними. Вона сирота, одержима захистом і готова на все заради тих, кого любить. Коли зникає її сестра Джун, Кідан упевнена: винен Сусеньйос Саґад — жорстокий вампір, пов’язаний з її родовою кров’ю.
Щоб знайти Джун, Кідан вступає до елітного університету Юкслей, де людські спадкоємці навчаються, щоб обирати собі вампірів-покровителів і здобувати владу. Вона змушена вивчати древню філософію, працювати з чотирма загадковими студентами й ділити дах із самим Сусеньйосом — навіть коли той робить усе, щоб зламати її. Його темна сутність пробуджує у ній щось жорстоке і спокушає. І коли темрява шепоче її ім’я, час обирати: перемогти зло, яке б'ється в унісон з її серцем, або ж прийняти його.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРО ВМІСТ.
Книга досліджує жорстокий світ вампірів і людей, які намагаються в ньому вижити. Вона містить деякі жорстокі сцени: жорстоке поводження з дітьми, кровопивство, смерть, розчленування, вбивства, сексуальні сцени; ненормативну лексику, суїцидальні думки, насильство. Читачі, будь ласка, зверніть увагу, перш ніж ви приймете запрошення в цей світ.
Ворота університету Юкслей відчинено.
_____________________________________________________________________________________________________________
«Цінність без ціни. Навіщо демократії гуманітарні науки», Марта К. Нуссбаум
#Освіта, гуманітарні науки, дослідження, наука
Що ж означає розвиток нації? З одного погляду, це збільшення валового національного продукту на душу населення. Це мірило національних досягнень десятиліттями було стандартом, який використовували фахівці з економічного розвитку, немов це хороший показник загальної якості життя країни.
Пристрасний захист гуманітарних наук від однієї з найвидатніших публічних інтелектуалок сучасності
Гуманітарні науки завжди займали центральне місце в освіті, оскільки вважалися необхідними для формування компетентних демократичних громадян. Але зараз, стверджує Нуссбаум, уявлення про цілі освіти змінило напрям у всьому світі. Все частіше головною метою навчання виявляється формування навичок економічної продуктивності, а не критичного мислення й емпатійності. Цей короткозорий фокус на прибуткових навичках підриває здатність людини критикувати владу, зменшує симпатію до маргіналізованих та інакших, а також знижує компетентність у вирішенні складних, глобальних проблем. Втрата цих базових здібностей ставить під загрозу здоров'я демократій і надію на гідний світ.
У відповідь на цю жахливу ситуацію Нуссбаум стверджує, що людство повинне протистояти спробам звести освіту до інструменту валового національного продукту. І, навпаки, працювати над тим, щоб відновити зв'язок освіти з гуманітарними науками, дати можливість формуватися як справжні демократичні громадяни своїх країн і світу.
_____________________________________________________________________________________________________________
