Як ми рефлексуємо війну: добірка книжок
Чотири роки минає з того дня, коли повномасштабне вторгнення розділило наше життя на «до» і «після». І вже дванадцять років — українського спротиву загарбникам. За ці роки ми стали сильнішими, ніж могли собі уявити. Навчилися жити й працювати попри втому й біль, щоденно пам’ятати тих, кого втратили, і постійно підтримувати наших захисників — словом і ділом. Дякуємо кожному і кожній, хто боронить Україну! Схиляємо голови перед тими, хто загинув від рук ворога. Тримаймо стрій і продовжуймо робити все задля нашого спільного майбутнього під мирним українським небом. Ділимося текстами, які фіксують наш досвід.
Книги про повномасштабне вторгнення допомагають осмислити події не лише через факти, а й через особисті історії. Це тексти про життя під час війни — про втрати й надію, страх і витривалість, зміни, які торкнулися кожного.
Повсякденне життя українців сьогодні — це волонтерство, черги в укриття, робота під звуки сирен, листування з фронтом і спроба зберегти нормальність. У літературі ці історії формують своєрідну хроніку війни в Україні — не офіційну, людську. Саме такі тексти ми зібрали в цій добірці.
______________________________________________________________________________________________________
«Позивний для Йова», Олександр Михед
Премія імені Юрія Шевельова за найкращу есеїстику — 2023
Автор почав писати «Позивний для Йова» у перший день повномасштабного вторгнення і працював над книжкою протягом тринадцяти місяців. Олександр Михед писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. У книзі описано не лише життя самого автора, а й те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди.
Михед зібрав й виклав думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті — хто кожен із нас у цій війні?
______________________________________________________________________________________________________
«Гемінґвей нічого не знає», Артур Дронь
Збірка короткої прози Артура Дроня, сповнена фронтових вражень і переживань, створена автором під час солдатської служби. Це чесне, глибоке й інтимне дослідження людського досвіду під час однієї з найбільш травматичних подій у житті кожної людини — повномасштабної війни.
У цих текстах — не лише реальні події з передової, а й глибинна рефлексія: про страх і втрату, про товаришів, які стали братами, про миті ніжності серед смертельної загрози. Це погляд зсередини на те, що зазвичай лишається за кадром — сни, втома, віра, гнів, тиша перед боєм.
Короткі тексти Артура Дроня — клаптики правди, які зшиваються у більший наратив — про сучасного українського солдата, який усвідомлює трагізм часу, але не втрачає гідності й надії.
Назва книжки — виклик. Це заява про те, що канони воєнної літератури більше не працюють, що наш український досвід — інший, новіший, глибший. Ті, хто були на передовій, повертаються не з ідеями для романів, а з тишею в душі, яку важко передати, та автор намагається. І йому це вдається.
Це книжка про людей, які живуть на межі. Про міць культури, яка підтримує на рівні духу, коли зникає усе інше. Про Любов, яка несподівано з’являється там, де залишилось дуже мало людського. Про Господа Окопного, який говорить до кожного тихо, але точно.
______________________________________________________________________________________________________
«Хороші передчуття», Богдан Коломійчук
Війна не вбиває віру — вона лише її випробовує
«Насправді ж за видимим порядком завжди ховається розгубленість і непевність. Велика війна складається з десятків тисяч особистих воєн. Так само, вочевидь, великий апокаліпсис мав би складатися з тисяч і тисяч персональних».
«Хороші передчуття» — знакова збірка короткої прози Богдана Коломійчука, написана упродовж 2022–2025 років під час його служби в Збройних силах України. Автор без упередження й пафосу ділиться глибоким досвідом війни, спостереженнями про те, як конфлікт трансформує людські долі, стирає спогади, але на тлі хаосу все ж зберігає віру в людяність.
______________________________________________________________________________________________________
«Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька», Віра Курико
Її ім’я — Летиція Кур’ята. Вона вміє вигадувати історії так майстерно, що не повірити неможливо. І вона готова повідати вам сім майже правдивих казок про свого батька: полковника з XVII століття, привида минулого, пічника, лісника, качки на селищному ставку і героя сучасної війни... Та зрештою — хто ж він? І чи існує насправді?
У світі, де війна стала буденністю, Летиція веде власну боротьбу з найстрашнішим демоном — самотністю. І щоразу, переплітаючи реальність і вигадку, вона стає на крок ближчою до правди. Бо чи не вона — єдина зброя проти того, що нас руйнує?
«Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» — це суміш гумору, сарказму, поетичних алюзій, магічного реалізму і автобіографічної історії з елементами репортажу. І спроба описати вразливість у світі, де війна стає буденністю, а любов — рятівною ілюзією.
______________________________________________________________________________________________________
«Моїй донечці. Записки тата з війни», Гліб Бітюков
Гліб Бітюков, лікар і військовий медик, фіксує найболючіші та найважливіші моменти свого життя у формі листів до маленької доньки. Ці записки стали формою збереження зв’язку, способом пояснити незрозуміле і розповісти правду про війну — не пафосну, а людяну. Через призму батьківської любові автор показує жорстоку дійсність війни, водночас залишаючись світлим, справжнім і сильним.
Це книжка про любов, яка не знає відстані, про страх, який не паралізує, а мотивує, про силу, що не виявляється в агресії, а у здатності залишатися людиною. У кожному рядку — тиха туга за дитячим сміхом, прагнення захистити те, що справді важливе, і нескінченне бажання пояснити доньці, чому її тато на війні. Бітюков не романтизує фронт, не прикрашає реальність — він говорить правду. Водночас ця правда наповнена гідністю, глибиною і надзвичайною ніжністю.
______________________________________________________________________________________________________
«Я, Фокс та окупація. Щоденник херсонця», Олександр Меньшов
Олександр Меньшов. "Я, Фокс та окупація. Щоденник херсонця" — це книга, що розповідає про реалії життя українців під час окупації Херсону. Автор через призму особистого досвіду та спогадів розкриває жахи війни, боротьбу з окупантом і те, як виживати в умовах повного знищення нормального життя. Книга має великий емоційний заряд і є важливим свідченням того, що пережили люди в окупованих регіонах України.
______________________________________________________________________________________________________
«Списки», Мирослав Лаюк
Майстерно зібрані репортажі та есеї з фронту та тилу війни, де Мирослав Лаюк документує найболючіші втрати українців. У текстах відбиваються свідчення військових і цивільних, поєднані з рефлексіями автора — все це створює автентичний образ сучасної травматичної реальності.
Книжка стала результатом трирічної праці: поїздок у прифронтові зони, до госпіталів, центрів реабілітації та затоплених міст. Це не просто збірка фактів — це спроба осмислити масштаб втрат, які переживає суспільство в умовах повномасштабної війни. Автор подає історії, що вражають: від пожежника, який рятував власний будинок, до дітей, що втрачають дитинство на лінії фронту.
«Списки» відкривають біль, страх, втрати, але також силу, співчуття й людяність. Унікальність книжки — в поєднанні поетичної мови з документальною точністю, що дозволяє читачеві глибоко співпереживати, не залишаючи байдужим.
Книжка супроводжується авторськими фотографіями, що візуалізують зруйновані міста, обличчя тих, хто вижив, і простори, де війна залишила свій слід. Вони доповнюють текст і поглиблюють емоційне сприйняття прочитаного.
Ця книжка — потужне поєднання літературної майстерності, репортажної чесності та документального фокусування. Ця книжка — необхідна частина сучасного українського літературного досвіду, який фіксує біль, втрати, але ілюструє силу людини й суспільства, що продовжують жити й пам’ятати.
______________________________________________________________________________________________________
«Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!», Наталія Оздемір
Життя семидесятирічної Софії вже давно втратило барви. І здавалося, що цей ранок нічим не відрізнятиметься від решти: кава в надбитому горнятку, чергова серія телевізійного детективу, папіроса і киця Анфіса, яка зайняла всі теплі місця у квартирі. Аж доки у двері не постукали. На порозі стояла незнайома жінка і маленька дівчинка Любця, яку Софія бачила лише на фотографіях. Дівчинка, яку мама відправила до неї в ніч, коли колони російської техніки рушили на Херсон.
І саме так жінка, яка вже давно перестала вірити в майбутнє, раптово отримала непросте завдання: зберегти дитину. А маленька, розгублена Любця, мусила подорослішати і триматися лише за мамину обіцянку «Ми по тебе скоро приїдемо!». Але попри те, що війна підступно змінює маршрути і дотриматися найщиріших обіцянок буває зовсім не просто, Любця знаходить нових друзів, розбиває улюблений бабцин сервіз, і вірить в диво.
______________________________________________________________________________________________________
«Котик, Півник, Шафка», Олександр Михед
Маленька світла книжечка Олександра Михеда, письменника-захисника, який втратив власний дім на початку повномасштабного вторгнення, розповість вам казку про одну родину з Бородянки, до якої, як і до мільйонів українів, прийшла війна. А ще про те, як розпочати жити наново, не втративши віри.
Врятована кішка з розбитого будинку, шафа, що міцно трималась на стіні, та півник з васильківської майоліки — це символи стійкості українців в боротьбі з російським злом, які бережуть рід і дають силу. Казка «Котик, півник, шафка» не закінчується словами «жили вони довго та щасливо», але дарує надію.
______________________________________________________________________________________________________
«Воєнний стан»
Правда — один із найточніших різновидів зброї
До антології «Воєнний стан» увійшли 50 есеїв провідних українських інтелектуалів. Це багатоголосий текст про суворі та тривожні реалії російсько-української війни, книга репортажів дуже різних людей, об'єднаних одним – їх усіх війна вирвала зі звичного ритму життя. «Воєнний стан» не лише про героїчний спротив українського народу окупантам, про біль, сумніви та страх, а й про емпатію, відчуття єдності та віднайдення своєї ідентичності. Передмову до збірки написав Головнокомандувач Збройних сил України — генерал Валерій Залужний. Куратори й упорядники видання – Євгенія Лопата та Андрій Любка.
______________________________________________________________________________________________________
«Тонка коричнева лінія», Андрій Сем'янків
«Тонка коричнева лінія» — збірка поезій смутку, втоми та болю за втраченим, що вимальовує картину абсурдної реальності війни. Автор крізь іронію та насмішку з самого себе передає переживання солдата, який карбує свою реальність, намагаючись знайти сенс у хаосі. Його вірші — це хроніка війни, де живі співіснують з мертвими, а духи війни та валькірії, Бог і Сатана йдуть рука об руку із втомленими героями. Смерть стає невід'ємною частиною життя, що ховається під ліжком, а дні, що минають, здаються нескінченно однаковими. Це поезія про боротьбу з реальністю, про втрату і зневіру, про пошуки сенсу.
______________________________________________________________________________________________________
«Точка Нуль», Артем Чех
Збірка документальної прози про десять місяців служби у лавах ЗСУ в 2015—2016 роках
Це розповідь про солдатські будні від першої особи, в основу якої покладено щоденник Артема Чеха, який він вів під час і після служби на війні в зоні АТО. Один з найважливіших меседжів книги – те, що війна — це біль. Автор не показує читачеві героїчних боїв, натомість зосереджується на тихому, буденному та суворому солдатському житті. Чех майстерно відбирає найгостріші деталі такого життя.
Ця книга — не плач втраченого покоління. Мемуари Чеха смішні, грубі і чесні у розумінні реальності. Його книга має людське обличчя і показує нам війну, яку багато хто волів би ігнорувати.
______________________________________________________________________________________________________
«The Flood», Євген Лір
«The Flood» — перша англомовна книжка письменника від Ukraїner , що переносить читача до Херсонських степів у часи повномасштабної війни та після підриву Каховської ГЕС. Це документально-художня оповідь, побудована на реальних свідченнях людей, які пережили окупацію, втрату домівок і вимушену боротьбу за життя. Через призму головного героя — Годинникаря — читач знайомиться з військовими, волонтерами та місцевими мешканцями, чиї історії формують глибокий портрет регіону у часи випробувань.
«Деякі історії ви розповідаєте самі. Інші розповідаються через вас, поза вашим контролем. “The Flood” — одна з таких історій, виткана з багатьох інших».
______________________________________________________________________________________________________
