Протест проти усталених у суспільстві практик: 5 цитат із книжки Дар’ї Анцибор «Дреди, батли і "стіли". Два століття субкультур в Україні»

Українська фольклористка й антропологиня Дар’я Анцибор у своїй книзі «Дреди, батли і "стіли"» дослідила, як українська молодь впродовж століть виборювала своє право на культурну ідентичність — від перших течій в періоди імперських та радянських часів й аж до незалежності. Ділимося п'ятьма цитатами із книжки у матеріалі!

_________________________________________________________________________________________________________

Дар'я Анцибор — фольклористка, антропологиня, кандидатка філологічних наук, авторка, блоґерка та наукова співробітниця Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Дар’я також веде свій телеграм-канал «Гриби, гроби і дисертації» та є співавторкою подкасту «Пороблено». Вона пише та публікує науково-популярні статті у виданнях «Куншт» і «Їжакультура» та є авторкою двох книжок: «Під подушку чи під ялинку? Антропологічне дослідження свят» та «Дреди, батли і "стіли". Два століття субкультур в Україні».

Дар'я активно ділиться своїми знаннями через телеграм-канал «Гриби, гроби і дисертації», де обговорює теми, пов'язані з фольклором та культурою. Як співавторка подкасту «Пороблено», вона порушує важливі питання, пов'язані з українською спадщиною, залучаючи до обговорення експертів та шанувальників культури.

Окрім медійних проектів, Дар'я пише науково-популярні статті, які публікуються у відомих виданнях «Куншт» і «Їжакультура». Її роботи відзначаються глибоким аналізом та оригінальним підходом до вивчення фольклорних тем.
_________________________________________________________________________________________________________

Читайте матеріал про найолдовіші субкультури України, уривок із книжки, а також розмову про улюблені книжки Дар'ї Анцибор. 
_________________________________________________________________________________________________________

Юність — це час, коли із цікавістю пізнаєш життя, шукаєш своє місце в суспільстві, прагнеш задоволення своїх потреб, і коли щось не подобається — готовий боротися за свою ідею і висловлювати позицію через різні форми протесту. А це не тільки марші, пікети чи голодування, але й зовнішні маркування в стилі одягу, музиці, специфічному сленгу тощо. 

Це нормальний процес, але він, звісно, викликає спротив у тих, хто звик жити за традиційним ладом. Таке несприйняття спонукає молодь іще більше гуртуватися за інтересами і протестувати проти усталених у суспільстві практик.

Серед розваг у київської шпани були прогулянки Крещем (Хрещатиком), де вони буквально шпильками чи голками підколювали неуважних жінок, чіпляли самотнім дівчатам ззаду напис «шукаю чоловіка», щоб потім йти за нею і виклично улюлюкати, свистіти й вищати.

На практиці виходило, що жовтенята, піонери й комсомольці носили однаковий одяг, проходили ритуали посвячення, вивчали однакові тексти, співали однакових пісень, мали вдосталь часу на спільне дозвілля у таборах, але водночас усе одно не мали ознак реальної субкультури.

Як так сталося?

Напевно, головна причина таки криється у тому, що це була спущена зверху ідея. Вона не йшла від самих підлітків, за них її повністю прописувала держава.

З початком холодної війни в Союзі оголосили «боротьбу з космополітизмом». Усе іноземне, особливо західного виробництва, оголошували антирадянським і піддавали забороні. Але молодь, яка не застала у свідомому віці жахіть 1930-х, уже не хотіла мовчати. Вона прагнула свободи, легкості й танців. Виросло покоління, що не бажало відповідати за проблеми цього світу з його війнами, жорстокістю, голодом, убивствами й бідністю. Як пишуть дослідники, це був юнацький бунт дітей безвиході, які втікали від страшної реальності, створюючи паралельний простір життя. Америка в ньому була символом справжньої свободи.

Субкультури особливо цінують за можливість творчо себе розкрити, проявити свою індивідуальність. Звідси цей незвичайний одяг, стильні зачіски, поведінка, яка вибивається від «загальноприйнятої». Проте ставлення суспільства до самовираження потроху теж змінюється. І те, що в умовних 1990-х чи 2000-х щиро дивувало більшість, сьогодні вже сприймається набагато спокійніше, якщо не буденно. Скажімо, діти фарбують волосся у яскраві кольори вже в початковій школі, хоча у 2000-х проблемно було знайти фарбу. Не кажучи вже про походи до директора, якщо прийдеш із синіми пасмами. Хоча про що я говорю, коли в деяких школах забороняли проколювати вуха чи відрощувати волосся хлопцям.

З іншого боку, це все не означає, що молодіжні субкультури відмирають. Змінюються, підлаштовуються, звужуються чи, навпаки, розширюються, розпливаються, але точно не відмирають остаточно. До того ж іще є чимало олдових хіпі, панків, скінхедів, бібоїв, рейверів, скейтерів чи готів, які вміють розказати справжні цікавинки про життя у спільноті.

_________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Дреди, батли і "стіли". Два століття субкультур в Україні» Дар'ї Анцибор