«.. література — це спосіб зрозуміти внутрішній світ інших людей»: автор книжки «Найкоротша історія економіки» Ендрю Лі про улюблені книжки, фільми й письменницьку практику

«Найкоротша історія економіки» — це пізнавальна і водночас розважальна книжка від професора економіки Австралійського університету Ендрю Лі, яка розкриває історію економіки від перших згадок давніх часів до кризових реалій сучасного світу. Автор досліджує, як економічні ідеї впливали на світ раніше, чому вони продовжують формувати світовий порядок тепер і чи можливо змінити їх у майбутньому. У матеріалі ділимося відповідями Ендрю Лі про улюблені книжки, фільми, слова, а також коротенькими роздумами про вплив цифрових технологій на політику.

_______________________________________________________________________________________________________

Ендрю Лі — професор економіки Австралійського національного університету (до 2010 року), доктор філософії з державної політики Гарвардського університету, помічник міністра з питань конкуренції, благодійності, фінансів та зайнятості, а також федеральний депутат від округу Феннер в австралійському парламенті. Лауреат премії Економічного товариства Австралії для молодих економістів та член Австралійської академії соціальних наук. Ендрю захоплюється тріатлоном і марафонами, а також веде подкаст The Good Life: Andrew Leigh in Conversation про те, як жити щасливішим, здоровішим і більш етичним життям.

_______________________________________________________________________________________________________

Читайте також уривок із книжки Ендрю Лі про минуле, сьогодення та майбутнє економіки.

_______________________________________________________________________________________________________

Бліц про книжки, письменницьку діяльність, фільми, чесноти та інше

Куди б ви поїхали завтра, якби могли?

Ідеальна поїздка — це участь у Чемпіонаті світу з тріатлону Ironman на Гаваях, а потім відпустка з дружиною Ґвенет і трьома синами, з походами та дайвінгом. Як і всі сім’ї, ми постійно боремося з цифровими спокусами, тож найкращий відпочинок — це там, де можна багато рухатися на свіжому повітрі й відчувати захоплення світом.

Що для вас — справжнє пекло?

Бути без руху понад двадцять чотири години. Я буквально залежний від щоденних фізичних навантажень.

Яку чесноту вважаєте хибною?

Терпіння. Багато інновацій і прогресу виникло тому, що хтось запитав: «А чи не можна зробити це ефективніше?»

Улюблений фільм?

Барбі. Стиль, зміст і австралійська акторка в головній ролі. Ми всією родиною насолоджувалися цим фільмом.

А улюблена книжка?

Це постійно змінюється. Торік це була книжка «Завтра, завтра, завтра...» Ґабріель Зевін.

З ким із відомих людей хотіли б повечеряти?

Історичні постаті: Сенека, Караваджо і Марія Кюрі. Хотів би почути їхні ідеї, але й застерегти від небезпек — від Нерона, бійок і радіації. Уявіть, якби ми отримали ще десять років творчості від кожного з них.

Яке слово вам найбільше не подобається?

«Literally» (буквально), бо воно буквально завжди вживається неправильно.

А яке слово хотіли б повернути до активного вжитку?

«Alacrity» — воно має чудове звукове забарвлення.

Улюблений автор?

Харукі Муракамі. Він вважає, що письмо й біг на довгі дистанції взаємопов’язані: і те, й інше потребує дисципліни та витримки. Біг — це час для усамітнення й рефлексії, що може надавати письму ритму й потоку.

Улюблений літературний герой/героїня?

Елізабет Зотт — хімікиня, яка бореться із сексизмом 1950-х у романі «Уроки хімії» Бонні Ґармус.

Яку рису ви найбільше цінуєте в письменниках?

Емпатію. Я вірю, що наші дії зумовлені генами та досвідом, а отже, література — це спосіб зрозуміти внутрішній світ інших людей.

Яка книжка найбільше вплинула на вас у молодості?

Мій науковий керівник Крістофер Дженкс написав серію книжок про соціальну політику. Його підхід — через допитливість і дані, а не упередження — надихнув мене стати дослідником-економістом.

Чи є у вас літературний ідол молодості, якого ви більше не цінуєте — або навпаки?

У двадцять років я захоплювався Гемінґвеєм. Але зараз не сприймаю насильства над тваринами й культу мачизму, особливо враховуючи, як він ставився до жінок.

Улюблений подкаст?

Для глибоких розмов — The Joe Walker Podcast. Він обговорює інтелектуальні теми з провідними вченими, економістами та мислителями.

Що заважає вам писати?

Основна увага — політичним обов’язкам, тож на писання лишається лише передсвітанковий час або дні, коли інші колеги на відпочинку.

Яких якостей шукаєте в літературних критиках?

Найкращі критики вміють здивувати й кинути виклик. Вони не догматики, готові оцінити твір незалежно від ідеології автора. І при цьому — доброзичливі, без зневажливих насмішок.

Як вам працюється з редакторами?

Найкращі редактори можуть сказати: «Оце саме те, що ви хотіли висловити». Вони не бояться радикальних змін, але водночас бережуть авторський голос.

Що думаєте про літературні фестивалі?

Якщо панелі добре сформовані — це чудова можливість поспілкуватися з іншими письменниками, особливо з тими, хто працює в зовсім іншому жанрі.

Чи цінують митців у нашому суспільстві?

Безумовно. Від оксамитового голосу Тельми Плам і глибоких портретів Ральфа Гайманса до прозових історій Аліс Панг про мігрантів — австралійці цінують силу мистецтва та тих, хто творить.

Над чим ви працюєте зараз?

«Найкоротша історія економіки» уже вийшла, тож тепер моя основна увага зосереджена на парламентській та виборчій роботі.

_______________________________________________________________________________________________________

Ендрю Лі про цифрову еру і її вплив на політику

У цифрову епоху політикам легко доносити свої послання безпосередньо до виборців. Політики стають журналістами самі для себе. Як федеральний депутат, чи погоджуєтеся Ви з цим?

Я просто сприймаю це як ще один спосіб комунікації з виборцями. Я спілкуюся з ними, стоячи біля Woolworths у суботу вранці, проводячи громадські форуми у будні ввечері, надсилаючи листи, телефонуючи, надсилаючи щомісячні email-розсилки, а також через Twitter і Facebook. Це все — лише способи залишатися на зв’язку з людьми, які тебе обрали, і чиї інтереси ти щодня представляєш у парламенті.

Думаю, успішні парламентарі у Twitter мають свою особистість. Вони трохи іронічні, але щирі. Вони пишуть про улюблену спортивну команду у суботу ввечері, а впродовж тижня — про серйозні питання. Люди в соцмережах дуже добре відчувають фальш.

Тобто Ви згодні, що соцмережі — це спосіб доносити політичні меседжі без участі журналістів?

Звісно, політики напряму комунікують із виборцями через соцмережі. Але ж і раніше вони це робили — через листи, особисті зустрічі, дзвінки. Новизна масштабує: досягти сотень тисяч людей через Twitter — це справді вражає. І якщо це дозволяє бачити політика як більш об’ємну людину, то чому ні?

Але чи Ви згодні з тим, що цифрова ера зруйнувала бізнес-модель ЗМІ?

Так, як і в інших галузях. Інтернет, смартфони, цифрове ТБ і радіо — усе це привело до змін на ринку праці журналістики. Медіа, які зростають — це швидкі медіа. Вони підтримують плітки, сенсації, короткі новини, а не довгу глибоку журналістику. Є винятки, але тренд саме такий. 

Втім, ті, хто й раніше не читав довгі тексти, і зараз їх не читає. У новинах натискають лише на клікбейт. У 1970-х ми продавали 30 газет на 100 австралійців. Зараз менше десяти. Люди переходять від газет до вечірніх новин, а це максимум кілька тисяч слів, на відміну від десятків тисяч у пресі.

Чи змінює цифрове середовище способи, якими політики ведуть кампанії? 

Ми завжди маємо шукати кращі способи комунікації з виборцями. Люди прагнуть змістовних розмов. Я представляю Канберру, і на вулиці зі мною рідко говорять про плітки — більше про цінності та ідеї. Якщо вдасться це підтримати — це лише на краще.