Свідчити й фіксувати: 10 книжок про російсько-українську війну
Три роки великої війни. Одинадцять років спротиву. У 2014-му Росія прийшла, щоб нас розділити. А у 2022-му, щоб знищити. Але ми вистояли. Ми боремося. Ми живемо. І ми переможемо. Книжки стали способом свідчити й фіксувати, аби зберігати пам'ять і усвідомлення ціни нашого життя й ідентичності. У матеріалі зібрали десяток важливих текстів — репортажів, художніх оповідей, віршів, щоденників — які читати боляче, але варто, щоб стояти міцно, цінувати, допомагати, підтримувати і пам'ятати.
_______________________________________________________________________________________________________
«Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни»
Війна увірвалася у кожен дім, поділила життя на «до» і «після», стала нашою новою реальністю. Щодня з'являються все нові й нові питання — як саме з цією реальністю співіснувати, не втратити в ній себе і до яких викликів ми маємо бути готовими.
Як ми можемо підготувати себе і країну до збільшення кількості людей з інвалідністю? Яким вектором рухатимемося далі? Чи не відступимо від цінностей, за які віддають життя наші люди, — свобода слова, рівні права? Як підготуватись до післявоєнного стану — можливого рівня насильства, радикалізму? Куди може зникати емпатія під час війни, навіть у найбільш чуйних людей? І чому ми ніколи не зможемо бути такими, як до 24 лютого?
_______________________________________________________________________________________________________
«За Перекопом є земля»
Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді.
Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму.
_______________________________________________________________________________________________________
«Вторгнення»
_______________________________________________________________________________________________________
Британський журналіст Люк Гардінґ від перших днів повномасштабної війни спілкувався з українцями, їздив у гарячі точки, фіксував свідчення й описував події, щоб показати світові звірства російських окупантів в Україні. Він став першим іноземним журналістом після часів Холодної війни, якого примусово вислали з російської федерації. Улітку 2022-го потрапив до кремлівського «чорного списку».
_______________________________________________________________________________________________________
«Позивний для Йова»
Автор почав писати «Позивний для Йова» у перший день повномасштабного вторгнення і працював над книжкою протягом тринадцяти місяців. Олександр Михед писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. У книзі описано не лише життя самого автора, а й те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди.
Михед зібрав й виклав думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті — хто кожен із нас у цій війні?
_______________________________________________________________________________________________________
«На мінному полі пам'яті. Щоденники, есеї, оповідання»
«На мінному полі пам'яті. Щоденники, есеї, оповідання» — це фіксація миттєвостей життя Максима "Далі" Кривцова, українського воїна, що загинув 7 січня 2024 року на Харківщині. Починаючи від його служби в складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор», Максим почав записувати свої думки й спостереження, які в цьому виданні упорядкував його друг і побратим Валерій Пузік.
У виданні, крім щоденникових записів, ви також знайдете оповідання й вірші Максима, а також його записи в період демобілізації. Книжка містить плівкові світлини.
_______________________________________________________________________________________________________
«Я перетворююсь... Щоденник окупації. Вибрані вірші»
Володимира Вакуленка-К. було викрадено росіянами у березні 2022 року. Після деокупації Ізюмщини його тіло було знайдено у могилі №319 в ізюмському лісі. Українського дитячого поета, волонтера та активіста було убито двома пострілами.
Щоденник Володимира Вакуленка-К., який було знайдено під вишнею на подвір'ї було опубліковано посмертно. Це правдиві й цінні записи, які автор вів від початку повномасштабного вторгнення, під час окупації Ізюма. За день до викрадення Володимир закопав записи, заповівши батькові: «Коли наші прийдуть — віддаси».
Як було жити в окупації? Чи змінюються люди і якими вони стають? Якими стають людські серця після побаченого і пережитого?
_______________________________________________________________________________________________________
«#Маріуполь #Надія»
«Це місто мого дитинства, моєї любові, мого щастя. Я бачила його різним, але ніколи не думала, що побачу його мертвим».
Здавалося, що це неможливо. Проте місяцями весь світ у прямому ефірі спостерігав, як російська армія знищує Маріуполь. Холод, голод, страх, зруйновані будинки і близькість смерті — усе це стало реальністю мешканців міста після початку блокади. Серед тих, кому довелося пережити цей жах, була і авторка цієї книжки Надія Сухорукова.
Не впасти у відчай Надії вдалося лише завдяки власному щоденнику. День за днем вона фіксувала події у місті, яке повільно перетворювалося на попіл та руїни. Відверто і до болю емоційно, вона показує Маріуполь очима його мешканки. Але насамперед — демонструє силу надії, яку неможливо знищити навіть найпотужнішими бомбами.
Ілюстрації у книжці створені іншим мешканцем Маріуполя — художником-графіком Даніілом Немировським. Це його власна візуальна рефлексія пережитого в Маріуполі.
_______________________________________________________________________________________________________
«Сєвєродонецьк. Репортажі з минулого»
Репортажі не про місто, яке є, а про місто, яке було. У червні 2022 року російська армія окупувала Сєвєродонецьк. Зникли місця і цілі ландшафти. Зникли стіни, люди і те, що виникало між ними. Але залишилася пам’ять. Ця книжка — збірка репортажів 2021-2022 років про Сєвєродонецьк, рідне місто Світлани Ославської. Тоді це була спроба побачити своє місто таким, як є. Сьогодні — документ, який фіксує його таким, яким воно уже не буде.
Люди, локації, події — авторка створює цілісну панораму, показує місто очима його мешканки, але водночас не боїться іронізувати та бути об'єктивною. Яким було життя Сєвєродонецька до 2022 року? І який шлях він подолав, щоб позбутися статусу радянського промислового міста, а усвідомити себе нарешті українським?
_______________________________________________________________________________________________________
«Найстрашніші дні мого життя»
Збірка репортажів про події, які сколихнули весь світ: обстріли вокзалу в Краматорську й торгівельного центру «Амстор» у Кременчуці, бомбардування Чернігова та пологового будинку в Маріуполі, вивезення українських дітей до Росії, ув'язнення мешканців цілого села у шкільному підвалі в Ягідному… Усі матеріали зроблені на основі глибоких розмов і інтерв’ю з прямими свідками воєнних злочинів, з потерпілими й тими, хто потенційно може свідчити в суді.
Дані репортажі написали журналісти The Reckoning Project — ініціативи українських і міжнародних медійників, аналітиків та юристів з документування воєнних злочинів. Це не лише історичний документ першого року великої війни, а й докази злочинів, які можуть бути використані у судових процесах.
_______________________________________________________________________________________________________
«З любов'ю — тато»
Він міг показувати сину світ, навчати і просто бути поруч. Натомість пішов захищати свою державу у російсько-українській війні. Та попри виснажливі воєнні будні головний герой не забуває бути батьком. Так виникає ця книжка — розмова із сином, який залишається далеко, але водночас завжди поруч — у самому серці.
Тут немає батальних сцен чи описів боїв. Валерій Пузік намагається продемонструвати, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього — людина. Він веде читача уламками спогадів, рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створюючи власну фронтову реальність.
Ця книжка — це тут і зараз, у якому перебувають тисячі солдатів на війні. Це живий нерв, який не дозволяє залишатися байдужим до всього, що тебе оточує. Це вузька стежка над прірвою, яку потрібно пройти, щоб врешті побачити світло — своїх дітей, своїх рідних і свою мирну країну.
_______________________________________________________________________________________________________
