Ті, хто дарує світло навіть у найтемніші часи: добірка книжок українських авторів та авторок до Всесвітнього дня письменника
Письменники й письменниці творять не просто історії — вони зберігають голоси поколінь, наші мрії та пам’ять. Книжки змінюють людей, а люди змінюють світ. І за кожним реченням, що торкає душу, зігріває, змушує замислитися чи дає сили, стоїть автор чи авторка, які щедро віддають частинку себе своїм читачам. Особливо дякуємо українським письменникам і письменницям — за чесність, глибину, ніжність і сміливість слова. Ви знаєте, як знайти потрібні слова, коли вони здаються втраченими, і даруєте світло навіть у найтемніші часи. Дякуємо, що творите, пишете і не даєте нам забути, ким ми є. Зібрали у матеріалі добірку із 20-ти книжок українських авторів та авторок!
_________________________________________________________________________________________________________
«З нами житиме еласмотерій. Оповідання», Роман Голубовський
Обережно, ви потрапляєте на територію непізнаваного! Тут у квартирі мешкає доісторичний звір еласмотерій; люди, які падають з верхніх полиць, об’єднуються заради помсти; на яблуні проступає лик Божої Матері — ні, Ісуса! — а ні, все ж Божої Матері; на вечірці раптом трапляється страшне, смішне і геть нестерпне; персонажі на сторінках оживають, щоб тут же помирати.
Роман Голубовський написав не просто збірку оповідань, а створив цілий альтернативний всесвіт, де абсурд легко сплутати з реальністю, а іронію — зі щирістю. Вам стане боляче, вам буде добре, ви навіть встигнете злякатися. І ви точно будете сміятися. Будь ласка, лягайте на кушетку!
_________________________________________________________________________________________________________
«Оринин. Роман про стелепного чоловіка», Сашко Столовий
Ця книжка начинається з самого-самого рання, коли виявилось, що у дворі Козиків зняли ворота, а через недовге врем’я, як раз коли привезли буряки, на світ з’явився він — Оринин, новий козіяр на всю Козіївку. Але, як це всім відомо, то не з добра хлопця кличуть по матері… Життя Орининого — Демʼяна Козика про якого ви от-от все взнаєте — це одночасно три вєщі: історичний роман, вигадана біографія й оповідь, заснована на реальних собитіях, які відбувались раньше і продовжують відбуватися зараз. Тут вже вибирать треба вам, читачам.
Сашко Столовий, автор дебютного роману «Оринин. Роман про стелепного чоловіка», спадковий козіяр і носій локальної культури, пропонує зануритися в світ говірки, традицій, забобонів, жаги до волі й грайливої іронії, завдяки яким Демʼян і його родина проживали перипетії буремного та часом смертельно-небезпечного XX століття. Та й скільки таких Орининих розкидано по Україні!
_________________________________________________________________________________________________________
«Там, де заходить сонце», Олена Пшенична
Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син… Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»? Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій. Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце? «Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході.
_________________________________________________________________________________________________________
«За Перекопом є земля», Анастасія Левкова
Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді. Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму. «За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність. Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.
_________________________________________________________________________________________________________
«Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці», Марічка Паплаускайте
Ця історія починається з розкладу на центральному залізничому вокзалі столиці, де на електронному табло світяться жовтим назви міст, до яких поки що не їдять поїзди: Керч, Мелітополь, Донецьк, Маріуполь, Луганськ, Севастополь, Євпаторія. Але про них памʼятають і їх відвойовують. Залізниця першою після армії заходить на деокуповані території, на ходу ремонтуючи колії. Відповідає за безпеку перевезення перших осіб країн-союзників і світових зірок до нашої столиці. Рятує, дає прихисток, забезпечує армію і оборонну промисловість. Дарує надію і єднає. Українська журналістка Марічка Паплаускайте проїхала понад 8 000 кілометрів і провела 40 інтерв’ю аби зрозуміти, як залізниці вдалося стати символом спротиву. Чому навіть у розпал повномасштабної війни сполученням Київ-Варшава курсує лише один потяг? Як залізниця стала головним інструментом волонтерського руху і як на ходу спорудила перші у світі медичні поїзди-реанімації для евакуації поранених? Хто організував приїзд до Києва Джо Байдена? І чи правда, що українська залізниця досі має зв'язки з Росією? «Потяг прибуває за розкладом» — це реальні історії людей, які щодня роблять надможливе заради того, щоб головна артерія країни невпинно працювала.
_________________________________________________________________________________________________________
«Нікого немає в лісі», Христина Шалак
Ця книжка розповідає про психіатрію через призму окремих історій, розказаних самими героями: про те, як жити з тим чи іншим розладом, як лікуватися і працювати у психіатричних лікарнях, як дбати про рідних, які мають психіатричні діагнози. Такі свідчення нерозривно пов’язані з особистостями оповідачів, з їх багатогранними «я» — тож ці історії в першу чергу про людей, а не про хвороби. Ще одна тема, яка виступає тлом і контекстом до ділення — складна і суперечлива історія психіатрії, і зокрема — її відображення в архітектурі, яка стає дзеркалом суспільних і медичних настроїв. «Чи чути звук дерева, що падає у лісі, якщо нікого немає поруч?» — це запитання запрошує стати свідками: уявно переступити поріг психіатричної лікарні, вислухати чужі переживання, побачити, як вони перестають бути незрозумілими і відлякуючими, стаючи натомість частинами загальнолюдського досвіду.
_________________________________________________________________________________________________________
«Летить лелека. Книжка-антистрес для батьків», Марина Шакотько
Зазвичай разом з усвідомленням своєї нової ролі у майбутніх батьків з’являються перші тривоги й незліченна кількість запитань: які потреби має новонароджена дитина і як їх задовольняти? Як протікатимуть пологи і що буде відбуватись з мамою, плодом і партнером на кожному з цих етапів? Як підготувати простір для народження малюка? Які лікувально-діагностичні процедури варто обов'язково робити дитині в перші місяці життя і чому, а які симптоми і стани — не потрібно лікувати взагалі? Як налагодити грудне вигодовування і що робити, якщо материнство не приносить радість?
Лікарка педіатр-неонатолог Марина Шакотько доводить, що освічені, спокійні та впевнені батьки, які вчасно адаптуються до нових умов — це найкращий внесок у здоров’я дитини. На основі 17 років практичної роботи і 15 років власного батьківства авторка сформувала практичні, науково обґрунтовані поради та відповіді на найбільш поширені запитання, щоб подорож батьківством була впевненою і спокійною!
_________________________________________________________________________________________________________
«Дреди, батли і "стіли". Два століття субкультур в Україні», Дар’я Анцибор
Чорний одяг, темне, пофарбоване волосся й підведені очі; прогулянки на цвинтарі, специфічна музика та вірші про смерть; широкі штани, реп і графіті на стінах; металеві ланцюги, поголені голови з ірокезами й «стіли» — навколо існування субкультур десятиліттями точаться різноманітні дискусії. Дехто називає їх даниною підлітковому бунтарству, а інші вважають радикальними течіями, які можуть містити загрозу для суспільства. Але що насправді ховається за яскравими образами і які цінності транслюють ці, на перший погляд, «дивні» угрупування? Який зв’язок між першими субкультурами, які виникали на території України, й сучасністю? І чому декому з нас саме так хочеться представляти себе світові?
Українська фольклористка й антропологиня Дар’я Анцибор дослідила, як українська молодь впродовж століть виборювала своє право на культурну ідентичність — від перших течій в періоди імперських та радянських часів й аж до незалежності.
_________________________________________________________________________________________________________
«Лімб. Місце загублених душ», Кирило Половінко
Середина 2000-х, місто-мільйонник на сході України. Минуло тринадцять років, відколи Кирило був тут востаннє. Але це місце зовсім не змінилося і, здається, чекало на нього — райони і далі поділені між бандами, а нічні вулиці наповнені тишею й страхом, які вгамувати здатний дешевий алкоголь, наркотики або «махач». Старі друзі, місцевий дільничний, афера з квартирою матері, «дворові методи» розв'язання конфліктів і зваблива сестра кримінального авторитета все глибше вплутують Кирила у павутину місцевих інтриг. Темрява навколо густішає, в’язкі спогади перекривають кисень і змикаються у зашморг. Поклик «Лімбу», що жадає нової душі, неможливо заглушити ні алкоголем, ні болем, ні, навіть смертю, і щоб врятуватися доведеться здолати найпотужнішого ворога — власне минуле.
_________________________________________________________________________________________________________
«Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни», Таня Касьян
Війна увірвалася у кожен дім, поділила життя на «до» і «після», стала нашою новою реальністю. Щодня з'являються все нові й нові питання — як саме з цією реальністю співіснувати, не втратити в ній себе і до яких викликів ми маємо бути готовими. Як ми можемо підготувати себе і країну до збільшення кількості людей з інвалідністю? Яким вектором рухатимемося далі? Чи не відступимо від цінностей, за які віддають життя наші люди, — свобода слова, рівні права? Як підготуватись до післявоєнного стану — можливого рівня насильства, радикалізму? Куди може зникати емпатія під час війни, навіть у найбільш чуйних людей? І чому ми ніколи не зможемо бути такими, як до 24 лютого? Книжка громадської активістки Тані Касьян «Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни» наповнена історіями як людей не публічних, так і медійних особистостей нарівні з іншими. Чи усвідомлювали можливість повномасштабного вторгнення, чи складали тривожні валізи, де були напередодні 24 лютого… А також думками психотерапевта про те, чому люди не вірили до останнього, що може статись ескалація війни. Авторка розповідає і про власний досвід, згадує, яким був 2014-й рік для її рідного Маріуполя, та описує свою тривожність на початку лютого 2022 року, розмови з психотерапевтом, ветераном АТО. Разом з читачем Таня Касьян пройде шлях від першого усвідомлення війни до відповідей на питання «Як не програти після перемоги?». Бо навіть коли здається, що світло згасло, варто пам’ятати — воно завжди є всередині нас. І ми точно можемо його зберегти.
_________________________________________________________________________________________________________
«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем», Юлія Мак
Дотепна і така тепла історія про літні канікули, що повертає в дитинство та юність. Від перших дитячих пригод в селі з сіном та кукурудзою до дорослішання та складних внутрішніх змін. Когось затягнула рутина кар’єрного зростання, а хтось став на захист України, хтось став зразковим сім’янином, а хтось досі вчить дівчат-підлітків як стати ідеальними. Що ж тримає їх разом, застиглих в спогадах Толіків? Кінець 90-х — початок нульових. Головна героїня Ірка, неначе перемотуючи касету олівцем, повертається в час, коли по мобільному розмовляли перші три безкоштовні секунди, слухали молодого Вакарчука та безсмертний хіт «Вона». А ще зачитувалися підлітковими журналами «Cool girl» та «Oops», що ставали першими психологами юних дівчат, а очі виїдав парфумований кокосовий дезодорант «Och». Ви згадаєте як смачно було попоїсти в бабусі, податися з друзями в кукурудзяну мафію і сходити на першу сільську дискотеку. А бешкетні брати завжди будуть поруч і допоможуть полікувати розбите серце чи, можливо, й перетворитися на «ідеальну жінку» – саме таку, якою вони собі її уявляють. «Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман про перипетії дорослішання, юні закоханості, що з роками набули абсолютно інакших відтінків. І слід дитинства, який з нами на все життя — не важливо ким ви стали і як далеко опинилися від місця, де живе ваше дитинство.
_________________________________________________________________________________________________________
«Жизнєнні історії. Про буденне, любов і трохи солі», Софія Мокій
— Шо, може, хочеш жизнєнну історію? — бабуся Ніла, яка лікує головний біль маленькою чарочкою коньяку, а застуду настоянкою прополісу, розпочинала розмову про своє життя.
Як шістнадцятирічною грузила німецькі бомби на аеродромі біля села, а після війни в саморобній куртці з німецького прапора вступила в технікум і стала найкращою студенткою. Як примерзла спиною до стіни обледенілого гуртожитку, крала дрова з військової частини, зупиняла поїзд пляшкою самогону і вчилася виживати у бідності. І як її життя змінила перша любов. Любов у листах. Це історія всього покоління «воєнної молоді», яке зустрічає нас на ґанках стареньких хат і обіймає втомленими, старечими руками. Встигнути б почути всі їхні жизнєнні історії…
_________________________________________________________________________________________________________
«Приходь без дзвінка», Світлана Бєлоусова
Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя. Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос? Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.
_________________________________________________________________________________________________________
«Дзвінка», Ніна Кур'ята
«У вас така гарна українська мова – ви, мабуть, зі Львова?» – цю фразу головна героїня дебютного роману Ніни Кур’яти «Дзвінка» чутиме безліч разів. І постійно долатиме чужі стереотипи стосовно себе і своїх земляків з українського Півдня.
Ця книга про те, як це — народитися українкою в СРСР, відчути на собі спочатку радянську пропаганду і мовну дискримінацію, а потім – упередженість земляків з інших регіонів. Створити та втримати власну ідентичність Дзвінці допомагає сім’я – саме родинні історії та сімейне виховання сіють в ній зерна сумніву стосовно того, а чи варто вірити тому, що говорять у школі, пишуть в газетах і «брешуть» по телевізору. Дитинство головної героїні припадає на добу пізнього Брєжнєва і початку «Перестройки», юність — на розвал Радянського Союзу та сумнозвісні дев’яності, а доросле життя — на остаточне становлення Незалежності. Переїхавши до Одеси, Дзвінка має відстоювати свою інакшість в зросійщеному середовищі, а згодом в Києві та на Заході України має доводити, що вона – така сама українка, як і ті, хто народилися по інший бік Збруча, її рідна мова – українська, і на Одещині живуть українці. Герої книги розмовляють українською та російською мовами, подільським та галицьким діалектом – і, звісно ж, суржиком. Там є такі слова, як «клубніка», «помидора», «ґаблі», «каляфьор» і «спіжарка». Все, як у нашому житті, такому багатому на непередбачувані обставини і різноманітні культурні коди.
_________________________________________________________________________________________________________
«Весілля Настусі», Ольга Богомаз
2016 рік. Брат із сестрою зі столиці вирушають на весілля сестри. Настуся живе із матір'ю на півночі Донеччини, де ще зовсім нещодавно тривали бої. Олег і Яра не надто прагнуть повертатися у рідне містечко — стосунки з матір'ю в обох не найкращі, а все навколо нагадує про складне дитинство та смерть батька-художника.
«Весілля Настусі» — це подорож на Донеччину в круговерті нових і давніх знайомих, несподіваних втрат і відновлених спогадів, які допоможуть краще зрозуміти, ким ти є і що тобі насправді потрібно.
_________________________________________________________________________________________________________
«Все одно буде п’ятниця. А потім неділя», Ольга Бартиш
Чи можливо полюбити чужу дитину, як свою кровну? Що заважає на цій площині зійтись лініям? Чому в цьому місці є так багато страхів, стереотипів та упереджень, які не дають проявлятися чистій любові?
Відповіді на ці питання авторка книжки Ольга Бартиш шукала, коли вирішила написати власну історію та поділитись своїм досвідом усиновлення. Пошуки привели її до абсолютно інакших викликів — як полюбити свою внутрішню дитину? Як прийняти в собі ту маленьку дівчинку, що прагне свободи та проявлення і просто дозволити їй бути? «Все одно буде п’ятниця. А потім неділя» — це не розповідь про досвід усиновлення і точно не інструкція як діяти, якщо ви вирішили відкрити свій дім для дитини. Перед вами дослідження почуттів звичайної жінки, яка одного разу захотіла допомогти дитині, світові і в першу чергу собі.
_________________________________________________________________________________________________________
«Не музи, а м'язи. 50 вправ із творчопису», Марія Титаренко
Покладатися на муз — тактика аматорів. А ось тримати натхнення під контролем — це вже справа профі. Як це зробити? Регулярно прокачувати свої творчі м’язи. Тільки не поспішайте у спортивний зал. Ця книжка для тренування з креативного письма. Письменниця, експертка з комунікацій й медіадослідниця Марія Титаренко зібрала 50 різноманітних авторських вправ із творчописання. Як побудувати текст? Як знайти власний стиль? Як перевірити самого себе? І нарешті — як писати ще краще? За допомогою різних технік і прийомів ця книжка допоможе вам прокачати власні навички. Легкий стиль, цікаві вправи і навіть експерименти — з цим тренажером не так далеко до омріяних «кубиків», а можливо навіть і «пулітцерів».
_________________________________________________________________________________________________________
«Усі персонажі вигадані. Або ні», Юлія Лаба
Ліна завжди жила за чужими правилами: її нудна рутина похвилинно розписана нареченим, який прагне перетворити кохану на зразкову домогосподарку і матір майбутніх дітей. Тож не дивно, коли доля підкидає Ліні шанс усе змінити, вона ризикує — і з головою пірнає у невідомість: яхтовий тур, нові знайомства, дрібка інтриг і привабливий капітан, зустріч з яким перевертає життя догори дриґом. І все складається ідеально, аж доки минуле не нагадує про себе незагоєними ранами, що змушують Ліну остаточно обрати: пристрасний короткочасний роман чи справжні стосунки? І головне: чи варте кохання того, щоб зректися заради нього найважливішого — самої себе? «Усі персонажі вигадані. Або ні» — це роман про боротьбу з тиском оточення, сміливість виборювати власне щастя і любов. В першу чергу — любов до себе.
_________________________________________________________________________________________________________
«Мам», Каріна Саварина
Хрусталина мріяла почути слово: «Мам!» із вуст своєї дитини. Аж ось після п'яти років невдалого планування вагітності вони з чоловіком усиновили тримісячне немовля. Позаду десятки оглядів у лікарів і заздрісні погляди на жінок із дитячими візочками, а попереду — радість і щастя. Та романтичні очікування від материнства розбиваються об сувору реальність. «Мам» — це продовження першого роману авторки «Не вагітна». Тут Хрусталина не тільки вчиться піклуватися і співіснувати разом з усиновленою дитиною, а й намагається змиритися із неприйняттям суспільства, містом, яке абсолютно не пристосоване для немовлят, непривітними лікарями, новими стосунками із чоловіком і навіть із власним тілом. Як і перша книжка, «Мам» написана на основі справжнього досвіду авторки. Відверто, іноді з іронією, а іноді із болем, вона відтворює трансформацію стосунків матері і дитини. І щоб стати мамою героїні доведеться пройти чимало, а передовсім — почути саму себе.
_________________________________________________________________________________________________________
«Це вам не естрада», Філ Пухарєв
Нас підтримує і супроводжує музика: в навушниках дорогою до роботи чи в колонках власного авто, із динаміків ноутбука чи під гітару з друзями на відпочинку, акапельно в укритті під звуки воєнної реальності чи у власних думках. І чи не вперше за столітній період російської культурної експансії, ми нарешті по-справжньому витісняємо чуже і відроджуємо та переосмислюємо власне.
Від питомих мелодій XX століття до їх обробки та сучасних хітів — українська музика стає гучнішою. Здається, що кожен хоча б раз в житті чув і мугикав «Червону руту» або ж «Чорнобривці», але настав час дізнатися більше про те, ховається за знайомими мелодіями радянського укрпопу.
Чи знали ви, що діти діячів УНР «винайшли» український джаз, гімн Києва був написаний за два дні, а всім відома «Пісні про вчительку» (так-так, саме та, що «зоре світова») приховує справжню воєнну таємницю? Філ Пухарєв — український журналіст та автор Telegram-каналу про українську поп-музику радянського періоду «ПЛАЙ», створив книжковий гайд, що розкриває історію ключових постатей української естради, історію пісень та головні події української попсцени.
_________________________________________________________________________________________________________
