З чого починається письменник? Погляд редакторок на авторів Лабораторії
Письменник народжується задовго до виходу книжки. Рукопис, десятки правок і чимало сумнівів — усе це невідʼємна частина письменницької роботи. А ще — омріяне «так» від видавництва, яке може бути довгоочікуваним або цілком несподіваним. Багато хто запитує, як стати письменником і як видати книжку. Та за кожним виданням стоїть не лише авторська наполегливість, а й робота редактора у видавництві — уважне читання, підтримка і спільне шліфування тексту. З нагоди Всесвітнього дня письменника ми попросили редакторок Лабораторії — Дзвінку Завалій, Юлію Прядко і Катерину Євтушенко — відповісти на одне запитання: що саме змусило вас повірити в цього автора і його текст? Яка роль редактора у видавничому процесі в той момент, коли рукопис лише шукає свій шлях до читача? З Всесвітнім днем письменника, наші дорогі автори! Нехай слова слухаються вас, тексти знаходять свого читача, а внутрішній критик не заважає втілювати нові сміливі ідеї. Дякуємо, що ви у нас є.
Роль редактора у видавничому процесі полягає у підтримці авторського голосу та водночас у структурній роботі над текстом. Саме редактор допомагає рукопису набути форми книжки — зберігаючи інтонацію автора і посилюючи його ідею.
_____________________________________________________________________________________________________
Розповідає Юлія Прядко
Олена Корчова та Ірина Тукова
До знайомства з цими двома чарівними пані я не уявляла, що мені можна розповісти цікаво про українську класичну музику. І яка ж я тепер щаслива, що у будь-якій незрозумілій ситуації можу казати: «А ти знаєш, хто такий Борис Лятошинський?».
Юлія Лаба
У нас із Лабою — тотальний метч! Вона пише так, як писала б я, якби дозволила собі стати авторкою художніх текстів :) З «Персонажами» я відчувала: твориться хітяра :) Так і сталося! А знали б ви, що ми вам готуємо просто зараз…
Віра Курико
Я дізналася, що Віра потроху створює «Летицію» за келихом просеко одного травневого вечора і одразу ж сказала: «Пиши!». Тоді вона мала сам лише синопсис замість основного тексту, іншу назву (але не менш екстравагантну) і не мала стількох коханців. Нас уже не буде, а «Летиція» точно житиме і стане класикою. Хіба не дивовижно?
Кирило Половінко
Половінко — мій «найстильовіший» автор! Я впізнаю його «почерк» із десятків, сотень чи то навіть тисяч текстів, навіть якщо він вирішить написати фентезійний ромком. Коли я занурилася у «Лімб», мені водночас було настільки погано (через атмосферу) і настільки добре (від того, як це написано), що з перших сторінок я знала: наш союз — надовго.
Анна Грувер
Я не знала, якою буде «Нерухомість», але знала, що це те, що в класичному розумінні називають Літературою. Я не могла редагувати «Нерухомість», я могла нею тільки насолоджуватися: це той рівень інтелекту, чуттєвості, знань і відчуття світу, який мені недоступний. Нікому більше не дано ось так огортати в слова емпірії.
Роман Голубовський
Коли я тільки-но побачила логлайн декількох оповідань з майбутньої супер-хітової збірки (ще навіть не самі тексти!), я була як той Леонардо Ді Капріо у мемі: зробила «клац!», тикнула пальцем і сказала, що нам це дуже треба! Бо передчувала: Роман — це той рідкісний тип автора, який здатен високу полицю зробити масовою.
Олена Пшенична
Олена для мене — як старшенька дитина: за нею можуть народитися ще багато молодших, але саме ця, першенька, назавжди та, хто зробила тебе матір’ю. А Олена зробила мене книжковою матір’ю :) Обожнюю і її саму, і цей текст за емпатійність, людинолюбство і за здатність ставати опорою там, де вона так потрібна.
Анна Стаднік
Мені довелося скликати екстрену нараду редакції, щоб взяти у роботу «Мертву Віту», поки ніхто з конкурентів не забрав. Уявіть: вихідні, холод, повний блекаут, а я — прикута до дивану, бо хочу дізнатися, що там сталося з Віткою! Досі мені, як редакторці, не траплялися рукописи з таким ступенем напруги і такою інтригою, ще й так майстерно написані.
Роман Романюк
Працювати з Романом — це як опинитися на знімальному майданчику з кумиром, тільки йдеться тут про зірку політичної журналістики, а не про кіно :) Зрештою, це була одна з найбільш комфортних співпраць у моєму житті, але якою я пишаюся сильно-сильно. Тож, Романе, давай ще!
Марічка Паплаускайте
Спробуйте розповісти про залізницю так, щоб читачі не заснули, а дуже навіть навпаки! Спробуйте написати про українську компанію так, щоб перекладали за кордоном. Як? Підгляньте у Марічки — вона знає :)
_____________________________________________________________________________________________________
Розповідає Дзвінка Завалій
Анастасія Левкова
«За Перекопом є земля» став для мене важливим текстом з двох причин. По-перше, у книжці йдеться про усвідомлений вибір ідентичності. По-друге, Анастасія скрупульозно відтворила події, які уможливили окупацію Кримського півострова.
Ольга Богомаз
Мені сподобалась хитрість авторки. Вона називає книжку «Весілля Настусі», хоч про весілля мови мало, але воно змушує Яру й Олега їхати додому на Донеччину і згадувати, чого ж вони звідти поїхали.
Катерина Єгорушкіна
Катя — безмежно емпатійна людина. Тому кому, як не їй, збирати свідчення про війну і переповідати їх нам: з любов’ю і прийняттям кожної людини і її досвіду та з шаленою письменницькою майстерністю.
Маріам Найем
Коли ми приймаємо рішення, які книжки брати у видавничий план, то зазвичай колеги просять описати ідею книжки одним реченням. Після зустрічі з Маріам у мене в голові лунало: це книжка про те, як вигнати росію у першу чергу зі своєї голови. І вона потрібна нам усім.
Анна Ніколаєва
Аня структурує оповідь так, що, з одного боку, дає інструменти для дослідження родоводу (чітко і зрозуміло: з посиланнями, інструкціями й шаблонами), а з іншого — розкриває нам історію свого роду, що читається як захоплива сімейна сага.
Марія Фабрічева
«Гора з плечей» особливо цінна саме для українців, бо враховує наш контекст. Марія розповідає про формування 13 психологічних заборон, не лише переказуючи теорії Еріка Берна та інших науковців, але й пояснює, як сталінський терор доклався до формування цих заборон у нас.
Світлана Ославська
Світлана чесно і чітко розповідає про нелюдську поведінку росіян щодо українців. Книжка болюча і неприємна. Але розповіді Світлани у першу чергу про силу окремих людей і про жагу до життя попри все.
Таня Касьян
За Таниним задумом книжка покликана допомогти людям прийняти те, що війна, на жаль, — це уже наша реальність. Це наше спільне. Авторка делікатно бере за руку кожного з нас і проводить етапами прийняття неминучого.
Дарʼя Анцибор
Талант Даші — просто, цікаво й захопливо розповідати про комплексні теми. Не уявляю, кому б іще вдалося розплутати клубок історії до моменту виникнення традиції ставити ялинку й вірити у Миколая. Або чому і звідки взялися готи, панки, емо та інші субкультури.
Марина Шакотько
Марина має великий досвід роботи з людьми, які готуються стати батьками або ж лише недавно ними стали. Тож, розуміючи всі їхні гризоти і причини недоспаних ночей, вона зібрала відповіді і пояснення до них під однією палітуркою. Безмежно цінна книжка для новоспечених батьків.
Філ Пухарєв
На початку співпраці Філ сказав, що хоче здмухнути запах нафталіну з осіб, які творили українську поп-музику ХХ століття. І в нього вийшло це на всі 100. Він розповідає про героїв книжки як про людей: тут зради, інтриги, розслідування і останній айфон :)
Ніна Курʼята
Ніна у своєму художньому романі піднімає питання: яку роль відіграє мова у формуванні і відчутті ідентичності та приналежності до свого народу? А також, чи існує «правильна» українська мова? Питання ці багаторівневі, проте оскільки «Дзвінка» — легко поданий художній твір, читачеві легше з ними стикатися й шукати відповіді.
Ія Морела
Текст про вулицю Солону з перших сторінок потрапив одразу у саме серце, бо це пігулка любові до життя і людей, гумору, мудрості і дружби, запакована в обкладинку. І не треба собі вигадувати єрунди!
Христина Шалак
«Нікого немає в лісі» — це розповіді про людей, а не їхні захворювання. І про будівлі психлікарень як метафору на саму сферу. У Христини однаково неймовірні талант до письменництва і серце, яке вміщає всі ці непрості історії. Щоразу, коли читаю «Ходьбу», не можу стримати сліз.
Юлія Мак
«Толіки — це любов», — сказала я, коли презентувала книжку команді. Це любов до літніх пригод у баби на селі, до пакостей, до людей, тварин, природи і закруток <3
Світлана Бєлоусова
Фраза «Приходь без дзвінка!» для мене — про близькість. Коли я тебе завжди рада бачити і коли ти можеш приходити у будь-якому стані. Ця фраза найкраще описує суть книжки Світлани: про цінність і зцілюючі властивості простого і щирого людського зв’язку.
Софія Мокій
Книжка Софії розповідає історію життя бабусі авторки, і це, з одного боку, унікальне життя, а з іншого — збірний образ усіх жінок покоління «воєнної молоді». А також це розповідь про те, як жінці таки вдалося відкинути всі соціальні очікування і здобути своє щастя.
Вадим Міський та Тамара Гусейнова
Хоч відновлення незалежності України відбулося майже 34 роки тому, Українське радіо мовить уже більше 100 років. Це вражає! Й автори зробили велику і скрупульозну роботу, аби зібрати під палітуркою повну, докладну історію Українського радіо.
Сашко Столовий
На третій сторінці рукопису книжки я зустріла фразу (вона розміщена на звороті книжки), після якої я знала — цей текст має побачити світ. Хоч книжка розповідає про непрості події ХХ століття, проте тут люди мають безмежжя стійкості, любові до життя, спільноти й природи, почуття гумору. Це книжка-підтримка, розрада і терапія.
Ольга Бартиш
У своїй книжці Оля чесно і щиро описує процес удочеріння. І вийшло, що це у першу чергу дослідження почуттів звичайної жінки, яка одного разу захотіла допомогти дитині, а вийшло так, що допомогла собі.
Надія Сухорукова
Не впасти у відчай Надії під час блокади Маріуполя вдалося лише завдяки власному щоденнику. Вона фіксувала події у місті відверто і до болю емоційно, але у першу чергу цей текст — про потужну надію на краще.
Валерій Пузік
У своєму тексті автор показує, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього — людина. Тут немає описів боїв, натомість він обережно веде читача своїми рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створює власну фронтову реальність.
Каріна Саварина
«Не вагітна» й «Мам» — це історії однієї жінки, але вона про всіх жінок, які хочуть мати дитину, проте не можуть. З чим ці жінки стикаються: які рішення, які переживання й емоції і як це проживають. Щиро, відверто і з шаленою емпатією до досвіду кожної.
_____________________________________________________________________________________________________
Розповідає Катерина Євтушенко
Альона Рязанцева
Альона однозначно найневгамовніша (у найпрекраснішому сенсі цього слова) авторка, яку я знаю! Її жага до письма, як і її тексти, не можуть не закохувати в себе і точно не лишать байдужим жодного, хто відкриє для них своє серце.
Віталій Дуленко
«Усі ми трішки Надя», — подумалося мені з перших сторінок рукопису :) Віталій добре вміє у деталі, в яких ледь не кожен може впізнати себе, тим самим даючи читачу відчуття, що він у цьому не сам, що всі ми маємо свої таємниці і переживаємо щось схоже, хоч і не завжди про це говоримо вголос.
Єлизавета Бурштин
Слухаючи презентацію Лізи про «Дусю», я паралельно із захватом писала колегам у чат, що вже бачу ту корову на обкладинці! Не знаю як, але Лізі точно доступна якась суперсила — ніжно обіймати своїми текстами. Бо ж «Дусю» не просто читаєш — її носиш у собі.
Міла Смолярова
Якби мені треба було описати Мілу та її тексти одним словом, я б сказала, що вони — глибина. У «Часі невдах…» багато Криму, багато нас і про нас таких різних, але відвертих, вразливих і справжніх. Історія-пазл, де немає правильних відповідей — лише чесне проживання часу.
_____________________________________________________________________________________________________
